26 квітня 1986 року вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС призвів до масштабного викиду в навколишнє середовище радіоактивного пилу, загибелі десятків ліквідаторів аварії та зростання рівня різних захворювань. Ця катастрофа змусила людство, уперше після ядерних бомбувань міст Японії, замислитися про потужну згубну силу атомної енергії, що вийшла з-під контролю людини.
Про радіаційні обставини в наші дні редакція попросила розповісти кандидата фізико-математичних наук, доцента кафедри атомних електричних станцій Одеського національного політехнічного університету Олега Євгеновича Затєєва. Його наукова діяльність, а це в минулому робота на дослідних реакторах у Ленінградському інституті ядерної фізики та Київському інституті енергодосліджень Академії наук України, присвячена атомній енергетиці
– Працівники нашої кафедри, – розповідає О. Затєєв, – брали активну участь у роботі рятувальних та інших команд на Чорнобильській АЕС. Одразу після повідомлення про вибух було сформовано кілька загонів дозиметристів. Один з них, у складі різних пошукових команд, працював безпосередньо на станції, зокрема і біля зруйнованого реактора. Інші групи, що складалися зі студентів старших курсів, були відправлені до районів Одеської області, де вимірювали рівень радіаційного забруднення сільгосппродукції, щоб не допустити потрапляння заражених продуктів до торговельної мережі.
– У перші кілька тижнів після аварії, – далі розповідає Олег Євгенович, – рівень радіоактивного забруднення території визначався короткоживучими ізотопами йоду з періодом напіврозпаду 8,8 доби. Зараз рівень визначається наявністю ізотопів цезію та стронцію, з періодом напіврозпаду 300 і 30 років відповідно. Із впевненістю можна сказати, що завдяки природному розпаду елементів зі значною втратою активності і дії атмосферних опадів, що вимивають забруднювачі у ґрунт, рівень радіаційного забруднення знижується природним чином. Тому найнебезпечнішої складової – радіоактивного пилу, який могла б вдихнути людина або домашня худоба, практично не залишилося.
Вчені далі провадять різні експерименти, пов'язані із наслідками аварії. Унікальність досліджень полягає в тому, що до аварії з науковою метою було взято проби ґрунту (близько 1 тонни) навколо Чорнобильської станції. Протягом 27 років після катастрофи фахівці провадили послідовні спостереження і робили висновки, порівнюючи «доаварійний» ґрунт із зараженими пробами. Останні проби землі були взяті кілька років тому, і зараз можна сказати, що значна частина 30-кілометрової Чорнобильської зони безпечна для вирощування некормових сільгоспкультур, наприклад, рапсу.
Загальновідомо, що над зруйнованим 4-м блоком був споруджений саркофаг, що перешкоджає винесенню із реакторного відділу радіоактивного матеріалу. Час минає, і саркофаг вже руйнується. Будівництво нового об'єкта поверх старого викликає багато запитань, зокрема й економічних. Ставлення західних компаній, зокрема французьких, до спорудження об'єкта «Укриття» та централізованого сховища ядерних відходів досить дивне. Під час транспортування до місця робіт, через недбалість західних фахівців, були допущені поламки дорогого устаткування, купленого українською стороною. Збиток відшкодований не був. Крім того, варто переглянути кошторис. За попередніми оцінками, має місце завищення французькою стороною реальної вартості робіт. Цікавий проект був запропонований дніпропетровським «Південьмашем». Він містив у собі будівництво нового саркофагу, за одночасної переробки радіоактивних відходів та спеченої маси із заліза і радіоактивного матеріалу, що залишився на місці вибуху. Але чомусь цей проект не зацікавив українську сторону, хоча його вартість у чотири рази нижча.
Минуло понад чверть століття після Чорнобильської катастрофи. Сьогодні у світлі новин, що періодично з'являються з Японії, тривають обговорення: яка аварія страшніша – Чорнобильська чи Фукусімська. Можна сказати, що загальний рівень радіоактивності території у перші тижні після чорнобильського вибуху оцінювався приблизно у 140 млн кюрі. Для порівняння, ті ж показники після аварії на станції Фукусіма-1 були у 10 разів нижчими. Не можна забувати про героїзм та самовідданість ліквідаторів Чорнобильської аварії. Люди зробили все, що змогли, і в підсумку вся зміна із 32 операторів та 10 пожежників загинула. Японські ж вчені довели, сидячи за пультом управління та спостерігаючи за розвитком катастрофи, що вони не здатні ухвалювати конструктивних рішень. Згідно з інструкцією, вони чекали на особливе розпорядження. Єдиною схожістю української та японської трагедій була розгубленість відповідальних структур у подачі населенню точної інформації.
Проблема усієї атомної енергетики – це утилізації радіоактивних відходів (спецодяг, інструменти тощо) і відпрацьованого високоактивного ядерного палива. Наша країна поки що перебуває у стадії накопичення відходів, тому що спеціального заводу з переробки «ядерного сміття» в Україні немає. Найдоступнішим способом зберегти здоров'я населення залишається запобігання ерозії ґрунту в районі Чорнобиля. Незважаючи на те, що радіоактивні елементи згодом опускаються в нижні шари, риття кар'єрів, наприклад, може знову винести на поверхню забруднювачі та пилом розвіяти по величезній території.
Щороку у світі накопичуються сотні тисяч тонн відпрацьованого радіоактивного матеріалу і паралельно наростають антиатомні настрої. Але, на жаль, без атомної енергетики світ обійтися поки що не в змозі.
