Від Сарати до Татарбунар хвилин 35 їзди маршруткою. Поруч із мною сиділа жінка років п’ятдесяти. Слово за слово, заговорили і про предмет мого зацікавлення у відрядженні – Національний природний парк «Тузлівські лимани».
– Чули про такий? Він же на території Татарбунарського району? – запитала її.
– У нас взагалі-то парк, де пам’ятник татарбунарським повстанцям, – відповіла жінка. – Бачили?
– Бачила, звичайно. Але, по-перше, це не парк, а швидше сквер. А по-друге, до Національного природного парку він ніякого стосунку не має, хоча і є одним з найпопулярніших і найзначніших місць міста.
Довелося пояснити супутниці, який парк мене цікавить.
– А-а, так би й сказали, – пожвавішала вона. – Ми взагалі-то називаємо озера лиманами. У них же вода напівсолона. Щоправда, я знаю крім Сасика ще й Шагани. Тому що це озеро поруч з Приморським. У цьому селі я колись жила. Знаєте, скільки риби там раніше водилося? Навіть рибколгосп був. А про Національний природний парк нічого не знаю. Він, мабуть, нещодавно створений?
Цей парк було створено у 2010 році на території Татарбунарського району відповідно до Указу Президента України. Але по-справжньому функціонує років півтора. Справа це абсолютно нова для невеликого колективу НПП. Адже в Одеській області, крім нього, є ще тільки один подібний парк. Отож іноді діяли, що називається, навпомацки. Тим часом завдання перед ним стоїть дуже відповідальне: зберегти унікальність заповідної території і забезпечити життєдіяльність особливих видів її рослинного і тваринного світу.
Значення Національного природного парку «Тузлівські лимани» переоцінити неможливо. Саме його створення дозволило об’єднати у цілісний комплекс великі і малі озера. А система озер з їхніми водно-болотними угіддями Шагани – Алібей – Бурнас уже одержала статус міжнародної, як місця поселення водоплавних птахів.
Сьогодні НПП керує молодий енергійний директор Олег Кушнарьов. Порівняно зі своїм попередником Ігорем Вторенком він у вигіднішому становищі, оскільки йому не довелося все починати з нуля. І напрацювання якісь уже були, є штат співробітників, які освоїлися з особливостями цікавої, багатопланової роботи, – Леонід Вторенко, Ірина Прокопець, Станіслав Окороков, Ірина Акімова, Ірина Глущенко. А також співробітники науково-дослідного відділу. У них уже відбулися експедиції з вивчення великої, у 27865 гектарів, площі, на акваторію озер припадає 22891 га. Вивчено територію парку і досліджено 11 водойм з їх береговою зоною. Уже зібрано дані про різні види трав, про 300 видів птахів, яких приваблює значне ландшафтне та екологічне різноманіття території парку. Більше того, тут живуть рідкісні види птахів, які, на жаль, зникають, вони занесені до Червоної книги України. Але найціннішою ділянкою Тузлівських лиманів вважається Приморська коса від села Приморського до курорту Лебедівка. Саме тут спостерігається найбільше скупчення птахів під час зимівлі, міграції та гніздування. І саме тут перебувають під охороною види птахів не тільки з Червоної книги України, але й червоних списків Одеської області та Європи.
Але як би не старалися дирекція НПП та його співробітники, без тісної взаємодії екологів, органів місцевого самоврядування, та й жителів району, самі вони не зможуть зберегти ні, тим більше, поліпшити стан водно-болотних угідь на величезній території парку. Саме про це зайшла мова з тимчасовою виконувачкою обов’язків Приморського сільського голови, секретарем сільської ради Світланою Ткаченко. Сюди з Олегом Володимировичем ми заїхали по дорозі до озера Шагани, яке і розташоване на території цієї сільської ради, поруч з Приморським. До речі, до 1945 року це село називалося Шагани.
Світлана Степанівна, звичайно, не заперечує: браконьєрство існує. Хоча ця «публіка» стала обережнішою, оскільки і контролюючих органів теж стало більше – застава, міліція, рибінспекція, НПП. І все-таки бажання порибалити (не вудкою, зрозуміло) перевищує побоювання бути затриманим. Але якщо вже таке воно непереборне, чому б не зайнятися корисною справою офіційно, як, наприклад, приватна фірма «Салган», якій Кушнарьов цими днями видав дозвіл на вилов 15 тонн анчоуса, 3 тонн бичка та 300 кг глоси.
– Так охочих зайнятися виловом є, – відзначила Світлана Степанівна. – Тільки оформлятися офіційно не хочуть. А не хочуть, тому що повинні мати відповідну матеріальну базу – причал, човни тощо.
А риба в озері водиться різна. Як зізналася жителька Приморського Марія Мунтян, яка заглянула до сільради у своїх справах, дуже любить вона безкістковий пеленгас і кефаль. Але сама на озері була дуже давно, ще коли її дітям було по п’ять років. Згадала з вдячністю і рибколгосп «Світлий шлях». Але пізніше господарство, що перейшло в статус аграрного рибальського товариства (ТОВ), промисловим виловом риби вже не займається.
Сліди порушень на території НПП з’являються то тут, то там. Поліпшити ситуацію багато в чому може встановлення межових знаків, зокрема візуальних, що інформують: заповідна зона! А поки їх немає – землі розорюються, що називається, «під зав’язку». На озері Шагани я сама кроками виміряла відстань від останньої борозни свіжозораної землі до озера. Вийшло метрів чотири, не більше, при колишніх дозвільних 50, а за останніми вимогами – 100 метрів.
– Ну, що вони, ці метри, фермерові дадуть? Дуже розбагатіє? – обурюється такими діями землекористувачів, які вторглися до заповідної зони, начальник відділу природоохоронної еколого-просвітницької роботи НПП Ірина Прокопець. – А от озеру, та з врахуванням невідворотної природної ерозії ґрунту, шкоди завдається величезної. Фермери це зазвичай ігнорують, але їхнє виправдання – «ми не знали», виглядає щонайменше наївно. Уже свої-то гектари, чітко визначені держактом, вони добре знають.
Ось чому так необхідний НПП «Тузлівські лимани» транспорт, без якого не буде по-справжньому результативної роботи. Адже на охорону великої території парку припадає всього дев’ять інспекторів. При цьому вони ще ведуть і фенологічні спостереження за природою, «накручуючи» кілометраж «на своїх двох», мріючи хоча б про скутери та про межові знаки. Але останнє залежить від того, наскільки швидко буде завершено оформлення держактів на заповідні території. Поки що похвалитися немає чим. І це аж ніяк не на користь ні «Тузлівським лиманам», ні самій природі, ні громаді. Але ж згадані озера – це ще й лікувальні грязі, цілющі властивості яких треба підтвердити, і йодована сіль. От би знайти зацікавленого інвестора! Щоб спорудив грязелікарні. Але за нинішньої інфраструктури, коли немає доріг, газу, навіть питної води, навряд чи можна розраховувати на якесь просування вперед.
Сьогодні серед головних визначили завдання багатопланової роботи з екологічного виховання населення району з використанням багатющого матеріалу і можливостей Національного природного парку. У цьому зв’язку, поряд з іншими заходами, заплановані поїздки до Дунайського біосферного заповідника і до Нижньодністровського національного природного парку для обміну досвідом. Успішним була участь НПП у Всеукраїнському конкурсі найкращих практик збереження біорозмаїття. Проведено ділову гру «Національний природний парк «Тузлівські лимани» очима молодих». Кушнарьов переконаний: екологічне виховання треба починати з дітей. І тоді сакраментальне «Природу треба берегти» стане для них усвідомленим переконанням, і гуси-лебеді будуть прилітати до них не тільки казкові, але й справжні.
