Перевантажно-транспортний рефрижератор «Григолеті» побудований в Астрахані та спущений на воду на початку 1991 року. Судно було приписане до одного з грузинських портів. Однак, так власне й не розпочавши свою виробничу діяльність, цей прекрасно обладнаний рефрижератор із відомих економічних причин був приречений опинитися на вічному приколі… Але 1994 року він перейшов у власність одеських рибодобувників і після ремонту перетворився на траулер-рефрижератор.
…Після певних формальностей із владою Іллічівського порту «Григолеті» о третій годині ночі бере курс у відкрите море. Праворуч пропливають вогні порту й міста.
– Майже цілий місяць ми не ловили рибу, – говорить капітан судна Анатолій Радимов. – Не щастило з погодою. Але сьогодні сподіваємося надолужити вгаяне.
І ось ми в точці – на траверзі порту Південний. Капітан уважно вдивляється в рибопошуковий прилад. Але той фіксує тільки невеликі косяки. По рації зв’язуємося з іншими рибодобувними суднами, що ведуть промисел поруч із нами. Це «Віка» і «Надія». Вони рухаються назустріч нам і вже ведуть перші тралення. Капітани давно знають один одного, дружать і тому постійно обмінюються інформацією про перебіг промислу.
– Вони зараз ідуть за течією, – пояснює Анатолій Радимов. – А ми спробуємо проти течії.
Звучать три дзвінки – команда до постановки трала. Цей відповідальний для кожного рибалки процес проходить швидко та злагоджено. Зі скрипом тросів і блоків, гурчанням електродвигунів трал іде за корму. Швидкість із дев’яти вузлів знижується до 3,5-3,7.
«Григолеті» устаткований сучасною рибопошуковою й навігаційною апаратурою. Разом із капітаном на моніторі спостерігаємо наповнення трала. Рухаємося в бік Іллічівська. Чи правильний район промислу обрав капітан? Адже наші сусіди вже впіймали дещо риби і йдуть у протилежному напрямку. Залишається чекати.
Минають тяжкі години. Але ось звучать три сподівані дзвінки – сигнал для підйому трала. Команда займає місця за штатним розкладом, і величезний сітчастий мішок обережно втягується на борт. Напружено скриплять блоки, як струни натягаються троси, важко намотуючись на барабани. По правому робочому борту заводиться кінець, до якого кріпиться подільний строп. Після декількох спеціальних операцій над палубою зависає перша частина улову. Звучить команда трал-майстра й у відведене на палубі місце сипляться перші тонни довгоочікуваної риби. Відразу матроси спеціальними лопатами скидають її в трюм, де вже починається обробка. Частина шпроту пересипається льодом, решта – засолюється в тузлуку. На палубі постійно звучать команди «майна» та «віра», поступово трал спорожняється. За попередніми підрахунками після першого тралення в трюм «Григолеті» надійшло майже сім тонн чорноморського шпроту.
– Щиро кажучи, я не чекав такого підйому після нещодавніх сильних штормів. У вас легка рука, – говорить мені капітан.
Знову звучать три дзвінки – команда на постановку трала. Операція повторюється з тією ж послідовністю.
Поки ловиться риба, команда спускається в кают-компанію, де рибалок чекає ситний обід, міцний чай, кава. Є час трохи поспати, подивитися новини по телевізору, просто побалакати, пограти в шахи або доміно.
Минає кілька годин, і знову звучать три лункі дзвінки – підняття трала…
Воно принесло ще понад п’ять тонн шпроту.
Темніє. Ми беремо курс на Іллічівськ. Капітан зв’язується по рації із владою порту й колегами в морі. Вони ще продовжують роботу, але улов у них набагато менший нашого.
Уже в темряві входимо в Сухий лиман і швартуємося біля холодильника рибного порту, до причалу ТОВ «Лиман» у Бурлачій Балці. Дається команда на відвантаження риби для реалізації.
Біля причалу вже чекають авторефрижератори для перевезення улову на ринки Одеси, Іллічівська, Білгорода-Дністровського. Вранці малосольна й охолоджена риба буде на прилавках. А «Григолеті» о четвертій годині знову вийде в море.
