П’ятнадцятихвилинна дорога до школи із сином минає зазвичай у розмовах. Дитина ділиться планами на день і «замовляє» щось смачненьке на вечерю. Але цього ранку він, першокласник, був надиво мовчазним. Вухо різонули здавлені схлипування іншого хлопчика, що йшов поруч зі своєю мамою та жінкою похилого віку (очевидно, бабусею). На світлофорі ми порівнялися:
– Мамо, ну не віддавай мене циганам. Я більше не буду, – пхинькала дитина.
Мати щось буркнула у відповідь.
У цей час підійшла ромка із двома хлопцями семи та десяти років. Вони спокійно дочекалися зеленого світла і рушили далі. Бабуся маляти, що пхинькало, поспішно звернулася до його матері:
– Я сподіваюся ти приколола булавочку до куртки Андрійка, а то та циганка так на нього подивилася… Наврочить ще! Потім хвороби почепляться…
«Та циганка» вела до школи синів. Один з них навчається в тому ж класі, що й мій син. Вони подружилися і на перервах люблять складати пазли, а ще – хвалитися новими разфарбуваннями.
Старший син ромки, якого неодноразово зустрічала після уроків першокласників, приходячи за братом, завжди поводився чемно та скромно. А його мами на батьківських зборах практично не видно-не чути. Здається, що їй зручніше залишатися непоміченою, щоб уникати незадоволених поглядів, часом і реплік…
Залишимо на час одеську школу і згадаємо про… футбол.
Кілька років тому у сербському клубі «Борац» гравця із Зімбабве Майка Тамваньєре образили і жорстоко побили фанати-расисти.
Любителі футболу не дадуть збрехати, як на матчі Кубка УЄФА у 2008 році між «Зенітом» (Росія) та «Олімпіком» (Франція) чорношкірих гравців з Марселя фанати закидали бананами, імітуючи при цьому крики мавп. Що говорити про фанатів, якщо деякі тренери поділяють расистські погляди. Так, колишній тренер Калман Месзолі одного разу на запитання про африканських гравців в Угорщині відповів: «Вони тільки-но спустилися з дерев»…
Таких прикладів можна навести багато. Усе це – прояв расизму.
11 вересня розпорядженням Кабінету Міністрів України № 701-р було затверджено план заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромських національних меншин на період до 2020 року.
Це стало гарним приводом поговорити про те, як живеться представникам даної національності в нашому регіоні.
Дводенний семінар «Роми, інші національні меншини у ЗМІ» показав – проблеми є. Захід було організовано Міжнародною доброчинною організацією «Ромський жіночий фонд «Чириклі» за сприяння відділу національностей та релігій управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації. У роботі брали участь начальник вищезгаданого відділу Олена Петрова, віце-президент МДО Земфіра Кондур, голова правління Одеського обласного ромського конгресу Сергій Єрмошкін, журналістка та правозахисниця Ольга Веснянка, експерт та аналітик Олена Суслова, а також представники одеських ЗМІ, дослідних центрів і члени ромських національно-культурних товариств.
У межах форуму було показано відео про життя ромів у одній з областей країни, представлена до обговорення аналітична стаття про новий документ, підписаний Президентом України. Чи то грубі помилки з погляду журналістської та загальнолюдської етики, чи то цілеспрямовані прийоми маніпулювання громадською думкою створили розхожу думку про те, що усе, пов’язане з ромами, – погано, небезпечно, брудно.
– Звичайно, ситуація ця не повсюдна, – говорить Ольга Веснянка.
Вона навела приклади матеріалів з преси та електронних ЗМІ, які відображують справжній стан речей.
Один з молодих учасників семінару журналіст-початківець запитав, з якими ж проблемами зустрічаються роми в Одеській області. Чим викликав гірку посмішку Сергія Миколайовича Єрмошкіна.
– Насамперед, не дає рухатися вперед безробіття. Воно – причина всіх інших проблем.
Справді, медицина, освіта, пільги, соціальні статуси. Усе це одержати досить проблематично, не маючи можливості заробити кошти. А тут ще додаються стереотипи…
Представники вірменської національності, які були присутні на семінарі, також говорили про те, що відчувають упереджене до себе ставлення з боку деяких громадян. Образи в громадських місцях і навіть у навчальних закладах, побиття представників їхніх національності без видимих на те причин, карикатури на стінах, глузування в деяких ЗМІ…
Згодом расизм почав набувати більш виразнних форм. Кілька років тому всерйоз заговорили про «мову ненависті», що вразила безліч країн. За визначенням Комітету міністрів Ради Європи № 97(20) «мовою ненависті» називаються усі види висловлювань, які поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті проти якоїсь однієї особи або певної групи осіб.
Що робити? Існує безліч важелів, здатних виправити ситуацію. Один з них – затверджена Президентом Стратегія.
…На семінарі дали завдання: кожному учасникові потрібно було написати, хто він. Потім ми зіставили написане. Виявилося, із представниками ромської, та й інших національностей у мене багато спільного. Вони, як і я, живі люди: жінки, мами, чиїсь сестри та доньки. У чоловіків (і ромів зокрема) також простежується багато спільного, аж до наявності декількох вищих освіт.
Мораль сказаного вище така: ми всі різні, але в нас дуже багато спільного, як би ми не намагалися цього заперечувати.
І документ, і заходи, ініційовані керівництвом країни, будуть мати успіх лише в тому випадку, коли кожний з нас зрозуміє, що залякування дітей (саме по собі неправильне з погляду психології) та ще й представниками іншої національності – це антипедагогічно та антилюдяно. Що малята іноді хворіють навіть за наявності шпильки від пристріту. А чорношкірі нападники часто забивають такі голи, які мені, патріотці вітчизняного футболу, дають особливу естетичну насолоду.
