Уже сімнадцять років кожного дня Ольга Олексіївна Боярська із Великого Дальника переймається проблемами дванадцяти односельців, допомагає та підтримує їх. При цьому жінка стверджує: «Усі, за ким я доглядаю, уже давно стали мені рідними, тому в моїй роботі – моє життя».
Разом з Ольгою Олексіївною я вирішила відвідати одну з її підопічних – Ольгу Федосіївну Шелковенко.
Та виходить з хати, вдивляється – хто ж це? Упізнає свою помічницю. На обличчі розцвітає усмішка, а в очах – іскорки радості. Старенька ділиться з гостями буденними проблемами… Запитую: «ви задоволені роботою своєї помічниці?» Ольга Федосіївна відповідає:
– Звичайно! Вона мені дуже допомагає. Коли я захворіла, усе по господарству і в хаті робила та й морально підтримує мене. Прийде зранку, мовить добре слово – і на цілий день радість.
З усіма Ольга Олексіївна знаходить спільну мову, не пам’ятає за час своєї роботи жодного конфлікту, це підтверджують ті, з ким вона працює (і підопічні, і колеги). От що таке уміти знаходити підхід до людей! Та й робота у жінки далеко не легка – щодня вислухати, допомогти, за потреби доглянути, купити потрібні ліки та продукти, приготувати обід.
Зауважу, що народилася і виросла Ольга Олексіївна Боярська в Одесі. Зазвичай, люди прагнуть виїхати жити до великого міста, а в Ольги Олексіївни вийшло зовсім навпаки. Після заміжжя вона, не вагаючись, переїхала жити з чоловіком до Великого Дальника і не пошкодувала про своє рішення. Спочатку трудилася швачкою в ательє (закінчила Одеське швейне училище № 3, за спеціальністю – закрійник), а після його закриття – стала соціальним працівником. Має двох синів: старший навчається у Харківському університеті внутрішніх справ, молодший – закінчує одинадцятий клас. На зайнятість дружини та мами родина не скаржиться, навпаки, підтримують та пишаються нею.
– Були випадки, коли чоловік допомагав мені. Наприклад, тієї зими дуже засніжило, і я не могла самостійно рознести усім людям пайки, то він розвіз харчі автомобілем, – розповідає Ольга Олексіївна. – Та й колектив соцпрацівниць зібрався дружний. Нас лише троє, а село велике. Якщо хтось захворіє, чи виникають якісь інші складні обставини, ми один одного підмінюємо.
Прощаюся з жінками, йду додому і розмірковую: яким же великим повинно бути серце, щоб містити стільки доброти!
