Напередодні Міжнародного дня інвалідів ми поспілкувалися з Іриною Вікторівною Марчук, директоркою департаменту праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, й запитали її, як обласна влада та органи місцевого самоврядування піклуються про матеріальне забезпечення людей з інвалідністю, створюють для них необхідні соціально-побутові умови, забезпечують рівні з усіма громадянами можливості для участі в усіх сферах життя суспільства.
– На сьогодні в нашій області живуть 135,7 тисячі інвалідів. Це інваліди війни, інваліди загального захворювання, інваліди з дитинства, інваліди, захворювання яких пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС, та 7,3 тисячі дітей-інвалідів.
Одним із напрямів їх соціального захисту є державна адресна соціальна допомога, яка надається згідно з чинним законодавством. Так, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» цій категорії громадян на сьогодні надано грошової допомоги на 169,4 мільйона гривень.
Підвищено розміри грошової допомоги сім’ям, діти в яких мають складні психічні розлади. Щомісячно такі сім’ї отримують у середньому понад тисячу гривень.
Грошові виплати надаються також фізичним особам за соціальні послуги. У повному обсязі фінансується система пільг і компенсацій як соціальна підтримка осіб із обмеженими фізичними та психічними можливостями.
Дещо складніше вирішується питання оздоровлення інвалідів. Окрім путівок для санаторного лікування, яких замало, з обласного бюджету виділяється грошова компенсація на оздоровлення, придбання ліків, протезування тощо.
Упродовж поточного року ветеранам війни, передусім інвалідам, з обласного бюджету виділено понад мільйон гривень на оздоровлення.
Обласною програмою «Милосердя в дії» малозабезпеченим громадянам, ветеранам війни, зокрема інвалідам, постійно виділяються кошти для адресної соціальної допомоги.
У межах наявних можливостей інваліди забезпечуються спецавтомобілями та технічними засобами реабілітації.
– Ірино Вікторівно, а як влада вирішує проблеми дітей-інвалідів з вадами фізичного та розумового розвитку?
– Діти-інваліди – це наш душевний біль і повсякденна турбота. Що може бути зворушливішим і жаліснішим, ніж дитина, яку лиха доля лишила інвалідом. Пам’ятаєте, як у Януша Корчака: «Чорні хвилини, коли дитина зрозуміла, що вона не така, як інші, що нічого не вдієш, вона інвалід… Вона шукає допомоги, і якщо довіриться – тулиться до тебе, просить, вимагає: «Врятуйте!»
Міжнародна та вітчизняна практика свідчить, що медично-соціальна реабілітація дітей із обмеженими можливостями найефективніша, якщо вона починається якомога раніше. На думку вчених, правильно організований процес дає змогу в майбутньому зняти з інвалідного обліку до 65 відсотків малих пацієнтів. Свого часу в Україні було розроблено Концепцію ранньої соціальної реабілітації інвалідів, створювалися центри реабілітації, зокрема й так званого раннього втручання.
На сьогодні в нашій області діють кілька реабілітаційних установ різного спрямування для інвалідів, зокрема Центр реабілітації осіб із вадами психофізичного розвитку, спеціалізований заклад «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів
м. Южне», Центр професійної реабілітації інвалідів «Хаджибей», відділення соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Джерельце» при Білгород-Дністровському дитячому будинку-інтернаті, відділення соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Росток» при одеському дитячому будинку-інтернаті. У реабілітаційному відділенні «Росток» перебувають діти з ураженнями нервової системи. Щоб не відривати дітей від сімейного середовища, тут здебільшого комплектуються групи денного перебування. Головним напрямом роботи є медично-соціальне відновлення втрачених психічних функцій, повернення до життя в загальному середовищі, прищеплення навичок соціальної поведінки та самообслуговування. Відомий вчений, педагог В. Сухомлинський говорив, що розвиток дитини – на кінчиках її пальців. Тож тут багато працюють руками. Під час занять дітей навчають боротися зі своїми емоціями, тренувати своє «я», долати власні труднощі.
Працюють із дітьми досвідчені психологи, педагоги-дефектологи, медпрацівники.
У центрі професійної реабілітації «Хаджибей» підлітки-інваліди навчаються та опановують робочі професії швачки, шевця, овочівника та інші.
Схвальну оцінку на державному рівні одержала робота реабілітаційного центру благодійного фонду «Майбутнє». Від народження дитини до 15 років у центрі проводиться діагностика та лікувально-реабілітаційні заходи для дітей із вадами психіки, опорно-рухового апарату, розладами мови та слуху. Центр має потужну матеріальну базу, багатопрофільне реабілітаційне обладнання, спецапаратуру, комп’ютерну техніку. Крім того, що надає медично-реабілітаційні послуги, центр сприяє розвиткові інвалідного спорту.
У системі соціального захисту населення області діють 10 будинків-інтернатів різного спрямування. У чотирьох будинках-інтернатах нині понад 500 дітей-інвалідів.
– Ірино Вікторівно, розкажіть, будь ласка, бодай коротко, як живуть діти-інваліди в будинках-інтернатах. Це ж вони ізольовані від сім’ї – у кого вона є, тривалий час перебувають у замкнутому середовищі…
– У будинках-інтернатах живуть діти різного віку та з різними захворюваннями. Є діти з діагнозом «олігофренія» або з іншими психічними розладами. Є й такі, що зовсім не можуть рухатися.
Зазирнімо до нашого найстарішого дитячого закладу «Одеський дитячий будинок-інтернат».
Він розташований у мальовничому куточку 16-ї станції Великого Фонтану. Про призначення цього закладу та його діяльність розповідає завідувачка педагогічної частини Тетяна Паламарчук.
– У нашому інтернаті діти від 4 до 18 років (дівчатка) з вадами розумового та психічного розвитку. Головне завдання, яке стоїть перед нами, – це медично-соціальна реабілітація, яка спрямована на відновлення порушених або втрачених функцій, на пом’якшення наслідків порушень, що стали причиною інвалідності, на прищеплення дітям побутових і трудових навичок, навичок соціальної поведінки. Цю роботу виконують наші кваліфіковані медики, педагоги-дефектологи, психологи, реабілітологи та інші спеціалісти. Для виконання цих завдань маємо хорошу лікувальну та навчальну базу.
До нашої розмови долучається директор будинку-інтернату Михайло Півторак.
– До послуг дітей, – говорить Михайло Федорович, – просторі кімнати для занять, теплі спальні, виробничі майстерні, спортивні майданчики, привітна їдальня. Всі будівлі інтернату реконструйовані та відремонтовані, облаштовані зручними меблями.
Цьогоріч відкрили відділення денного перебування дітей-інвалідів. Вирішується питання щодо відкриття при інтернаті відділення підтриманого проживання з наданням роботи для шести вихованців із молодіжного відділення. Це наші діти, які виросли у нас.
А приходять до цього інтернату малята з чотирьох рочків, і установа стає для них рідним домом на тривалий час. З перших кроків голівки скривджених долею малят торкають теплі долоні вихователів або нянечок. Ці долоні згодом стануть для діток найріднішими.
– Душевно болюча у нас робота, – говорить Галина Волочаєва, яка вже чимало років працює з такими дітьми. – Душевно болюча – від безсилля, від того, що нічого не можеш змінити.
– Цих дітей неодмінно треба любити такими, якими вони є. Без любові, без милосердя нічого не складеться, – вважає Людмила Шинкаренко, яка теж уже багато років працює в цьому інтернаті.
Уздовж широкої алеї, яка наближає нас до вхідних воріт, тягнуться грядки із квітами. Ніжні пелюстки рожевих троянд уже побиті осінньою негодою так, як і долі цих дітей – життєвими холодами.
Здорові, зупинімося та подивимося навкруги. Поруч із нами живуть люди з інвалідністю. Будьмо уважними до них, співчутливими та милосердними. Дослухаймося до цих мудрих слів: «Люди дуже потрібні одне одному. Потрібні спільністю природи своєї, яка є любов, і відмінністю дарів своїх покликані до взаємного довершення».
