Онкологічні хвороби і у XXI столітті залишаються одними з найнебезпечніших. Але найжахливіше, коли на лікарняному ліжку опиняються діти. Лікування потребує великих грошей, яких дуже часто немає. Спасибі, що на допомогу приходять добрі люди.
У нашу родину прийшло лихо – занедужала дочка Наталя. Для нас, батьків, діагноз прозвучав, як вирок. Після першої операції, яка протривала чотири з половиною години, ми ще не знали, що на нас очікує попереду. Навіть у найстрашнішому сні таке не присниться: 14 хіміотерапій і ще дві операції. На лікування і проїзди було витрачено в цілому 350 тисяч гривень.
Не знаю, як би ми вийшли із ситуації, якби поруч з нами не виявилися добрі люди з Одеського доброчинного фонду «Вітрило надії». Його девізом «Допоможіть допомагати» відкрито сторінку в інтернеті, де кожен охочий може зробити добру справу, проявити милосердя, допомагаючи конкретним дітям.
З перших днів перебування нашої дочки у відділенні онкогематології співробітниками доброчинного фонду на сайті було опубліковано фотографію з діагнозом хвороби, після чого нам стали допомагати добрі люди – як матеріально, так і морально. Бували випадки, коли люди телефонували й просто пропонували: «Я багатьом вам допомогти не можу, але давайте хоч рахунок на телефоні поповню». І таких людей були не одиниці! Нам стали надходити гроші на лікування дочки з Німеччини, Великої Британії, Білорусі, Італії і, звичайно, від наших співвітчизників, яким наша Наталя не була байдужа.
Коли після чергової операції в Київському інституті раку Наталя лежала в реанімації, нам зателефонував незнайомий молодий чоловік і запропонував свою допомогу. Розговорилися. Довідавшись про те, що для трьох курсів хіміотерапії потрібен препарат вартістю 75 тисяч гривень, він мене заспокоїв: «Сергію, вартість препарату я беру на себе, решту потягнеш сам».
Молодого чоловіка звали Олексієм, і більше про нього ми нічого не знали, та й не хотіли спочатку лізти йому в душу з розпитуваннями. Ми дякували Богові, що в таку важку хвилину нам було послано цю людину.
Коли ми перебували в Києві, Олексій щовечора після роботи відвідував нас у палаті й розважав Наталю. Перед кожним курсом хіміотерапії він сам або через друзів передавав з Києва до Одеси чергову порцію препарату. Щодня телефонував, цікавився станом здоров’я Наталі.
Звичайно, увесь цей час поруч із нашою дочкою були лікарі Одеської обласної дитячої онкологічної лікарні. Колектив на чолі з Валентиною Луківною Шаніною робив усе, що міг.
…Ми вже два роки вдома. Слава Богові, у нас все гаразд, двічі на рік проходимо обстеження. Дружба з Олексієм не припинилася: Наталя постійно з ним листується в інтернеті, розмовляють по телефону. Він для нас став рідною людиною. Рідними людьми ми вважаємо і співробітників фонду «Вітрило надії» Інгу Днестрянову, Інесу Борову, Марину Бєлову, Олександра Виходця. Ці люди доклали чималих зусиль для одужання нашої дочки. Зокрема, фонд оплатив багато обстежень у Санкт-Петербурзі загальною вартістю близько 20 тисяч гривень. Я, як батько дочки, яка одужала, можу ручатися за порядність людей, які працюють під «Вітрилом надії».
Щорічно цей доброчинний фонд провадить «День дитини, що одужує». Це дуже важливо, – бачити, як діти починають жити звичайним життям – без крапельниць і уколів. Не став винятком і цей рік. У селі Нерубайському, на ранчо «У дядюшки БО» зібралися 63 дитини зі своїми батьками.
Бачили б ви дитячі емоції, коли вони каталися на конях, знайомилися з домашньою живністю. Обід на ранчо подавали офіціанти в ковбойському одязі, а після трапези дітей розважала студія «Чарівний дощ» з Одеси. Не менш видовищно виглядала вистава «Першого театру мильних бульок», у якій діти брали активну участь. А як зраділи діти, коли побачили своїх лікарів! Ольга Олександрівна Коливой, Євген Олегович Мартинов та інші янголи-хранителі в білих халатах після завершення робочого дня приїхали на ранчо, щоб подивитися на своїх колишніх пацієнтів, нині здорових і життєрадісних. Деяких було просто не впізнати!
День промайнув дуже швидко і для нас, батьків: ми знову зустрілися, поспілкувалися, згадали страшні дні і ночі, проведені з дітьми у відділенні, пораділи, спостерігаючи за здоровою вже дітворою.
Хочеться зі сторінок газети подякувати всім людям, які проявили милосердя до наших дітей, хто не пошкодував часу й коштів, хто цілодобово боровся за їхнє життя. Прийміть наше величезне батьківське спасибі, низький вам уклін, дорогі ви наші!
