У селі Малігоновому, що майже за 40 кілометрів від райцентру – Ширяєвого, розташоване стаціонарне відділення для проживання одиноких непрацездатних громадян терцентру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) райдержадміністрації.
Функціонує відділення з 1996 року. Розрахований цей дім, де опікуються самотніми, на 25 осіб. На сьогодні тут стільки ж і проживає. Взагалі вільних місць у відділенні не буває. Як зазначила начальник центру Ірина Мурашко, навпаки, є навіть черга, аби оселитися тут.
У бесідці під горіхом
Улюблене місце мешканців цього великого будинку – бесідка під горіхом на присадибній ділянці неподалік від основного приміщення. З ранньої весни до пізньої осені збираються тут дідусі та бабусі і гомонять про своє життя-буття.
Розлоге багаторічне дерево знає чимало людських історій. Наприклад, старожилами тут є Тетяна Миколаївна Копиченко та Євгенія Петрівна Кирилюк. Обидві чимало зазнали на своєму віку. Тетяна Миколаївна незабаром відзначатиме 90-річний ювілей. З цих років більше десяти прожила у відділенні. Головне, що вона вважає їх спокійними та забезпеченими.
Ветеран праці Римма Миколаївна Нечипуренко народилася і зростала в Архангельській області Росії. Після навчання за направленням приїхала до Ширяєвого, де весь вік пропрацювала ветеринарним лікарем. На старості літ залишилася насамоті; чоловіка похоронила, а дітей Бог не дав. Свою другу сім’ю жінка віднайшла тут серед працівників відділення та всіх його мешканців.
Анастасія Кононівна Сірак двічі оселялася в Будинку милосердя. Тут набралася сили, тож вирішила змінити обстановку, пожити знову самостійно. Але довго не витримала.
– Зрозуміла, що тут краще, аніж одній, – пояснила жінка. – Більше від своїх дівчат нікуди не піду, це вже моє остаточне рішення, – запевнила Анастасія Кононівна. – Тут буду свою зиму зимувати…
Лазня на здоров’ячко
Всі мешканці добре доглянуті. А приходять сюди різними, у більшості випадків хворими, занедбаними і навіть охлялими, адже обійти себе повною мірою літні одинокі вже неспроможні.
Працівники відділення створюють для своїх підопічних усі належні умови. До новоприбулих особлива увага. Спочатку в лазні вимиють, перевдягнуть у чистий одяг, і людина вже кращає на вигляд. Чотириразове гаряче харчування додає сил та здоров’я, тому вже через три місяці новоприбулі свіжіють і добре себе почувають.
– Штат відділення складає дванадцять із половиною одиниць. Цього вистачає для обслуговування наших підопічних, – каже І. Мурашко. – Важливо, що тут працює медсестра Валентина Літвінова, адже у нас є мешканці, яким потрібен постійний догляд. Коли виникає потреба, звертаємося до фахівців місцевого ФАПу або ж по лікаря до райлікарні. Всі йдуть нам назустріч. От нещодавно тут працювала виїзна флюорографічна установка і всі наші мешканці на місці пройшли обстеження, – пояснює Ірина Феліксівна.
Варто зазначити, що останнім часом зроблено чимало для поліпшення матеріальної бази стаціонарного відділення. Саме приміщення вже давно в експлуатації, адже до переведення відділення тут був фельдшерсько-акушерський пункт. Але зміни на краще тут відчутні. Так, замінено вікна, відремонтовано систему опалення, придбано нові меблі та килими для кімнат, де живуть старенькі. Також оновлено кухню, замінено електроплити, електрошафу, придбано дві пральні машини. У планах – капремонт лазні та туалету.
Танок для дідуся Федора
У відділенні подбали про культурний відпочинок. Тут обладнано також невелику бібліотеку. Охочі мають можливість дивитися телевізор, читати періодику.
Є й свої свята та знаменні дати. У такі дні тут бувають гості – місцеві школярі, працівники Копійківського сільського будинку культури, що на території Малігонівської сільської ради, а також часто приїздять самодіяльні артисти районного Будинку культури. Часто навідується Малігонівський сільський голова Любов Ясніцька.
Таке спілкування дуже подобається літнім людям. Вони радіють імпровізованим концертам, що веселять їхні душі. Директор районного Будинку культури Олександр Тисячнюк добирає відповідний репертуар. Тому, коли звучать українські народні та ті естрадні пісні, що співали дідусі й бабусі у часи своєї молодості, вікові бар’єри зникають. Тоді ноги самі просяться у танок. Як от у Федора Петровича Марару…
