Броску багато хто через її близькість до міста вже давно вважає повноцінною частиною столиці українського Придунав’я. Адже більшість сільчан воліють не тільки працювати, але й відпочивати в Ізмаїлі. І водночас десятки городян щорічно, завдяки розвинутій у селі інфраструктурі (тут є газ, водопровід, регулярне транспортне сполучення), змінюють свою прописку на бросківську.
Сільський голова Світлана Москвич на обійманій посаді відносно недавно. Однак у місцевому самоврядуванні вона аж ніяк не новачок, адже перед тим кілька скликань поспіль працювала в сільській раді секретарем. Характер у Світлани Олександрівни – з явними лідерськими задатками, її вирізняють завидна цілеспрямованість і завзятість.
Із 35 бросківських вулиць заасфальтовано тільки сім. Та й стосовно них є чимало дорікань. Особливо щодо центральної – вулиці Болградської, що є дорогою республіканського значення, а також щодо дороги районного значення – вулиці Шкільної. Виконуючи накази громади, Світлана Олександрівна не тільки регулярно направляє до всіляких інстанцій клопотання про проведення капітального ремонту двох вищезазначених трас, але й часто телефонує з цього приводу до Києва на гарячу лінію «Укравтодору». І хоча істотних зрушень у цьому напрямі поки що немає і (як правило, їй відповідають шаблонними відписками), виходячи з загальної економічної та політичної ситуації у країні, скоріш за все в найближчому майбутньому не передбачається, Світлана Москвич не зневірюється. Адже народна мудрість говорить: крапля камінь точить...
Але не самими тільки дорогами живе село. Серед першорядних завдань також спорудження будинку дитячого садка на 190 місць, ремонт Будинку культури і новий Генплан.
Примітно, що практично весь комплекс цих завдань стояв на порядку денному і рік, і два роки тому. І все, як завжди, впирається у фінансування. Так, на спорудження нового дошкільного закладу буде потрібна астрономічна сума – 27 млн грн, що спроможний подужати, мабуть, тільки державний бюджет. Але хто ж із нього зараз виділить такі кошти, коли навіть у райцентрі заморожено такий амбіційний для місцевої влади проект, як будівництво сучасного Палацу спорту, переважно розрахований на підживлення з центральної скарбниці. Не до кінця ясні перспективи і щодо Генерального плану Броски. У 2013 році в цьому напрямі було зроблено перший крок – виконано аерофотозйомку. Наступний крок – знайти підрядника для виготовлення безпосередньо самого проекту Генплану. Однак півмільйонна ціна питання, скоріш за все, змусить відкласти його в довгу шухляду. На тлі цих сум реальніший вигляд мають перспективи ремонту даху місцевого осередку культури: є не тільки проектно-кошторисна документація, але й у сільському бюджеті вже закладено 300 тис. грн.
– Якщо нам до кінця року не вдасться відремонтувати БК, то в майбутньому ця проблема загрожує стати дорожчою – так, як це сталося, наприклад, у Комишівці, – вважає Світлана Москвич. – Адже вже зараз у бібліотеці провалилася стеля, а на даху не тримається шифер.
При сформованій останнім часом негативній тенденції казначейських зволікань стає проблематичним пошук підрядників. Мало хто погоджується на оплату бюджетними грішми.
– Для спорудження огорожі на території старого цвинтаря торік ми уклали договір на закупівлю матеріалів, – пояснює сільський голова. – Як аванс належало проплатити 30 тис. грн. Але, як ви розумієте, гроші ці так і не надійшли, договір втратив силу і, відповідно, огорожу споруджено не було. Цього року ми переуклали договір, і всі знову чекають передоплати. І такий «сучасний» стиль роботи спостерігається практично в усьому. Виходить щось на зразок руху по замкнутому колу. Тож не варто дивуватися, що ніхто не стає в чергу з нами, бюджетниками, співпрацювати.
На думку Світлани Олександрівни, одним із найдієвіших методів для того, щоб вирватися зі сформованого заклятого кола, якраз є задекларована децентралізація влади, що дасть змогу на місцях ефективніше вирішувати проблеми, безболісно усунувши багато які проміжні бюрократичні перепони.
