Повернувся до своєї рідної Ярославки, до цього проживши тривалий час у чудовому болгарському селі Зоря Саратського району. Що спонукало взятися за перо?
Почав з купівлі нормального за параметрами будинку, обзавівся господарством і, маючи необхідну техніку та досвід, вже тут, на місці, заклав виноградну плантацію перспективних сортів на 1,5 га. Загалом, звик, і заново перезнайомився з односільчанами, і життя йде своєю чергою, потроху налагодилося. І щоб хоч якось поліпшити собі настрій, подумки повертаюся до Зорі. Адже там я тридцять два роки прожив без ворогів, там залишилися мої ділові зв’язки. Цікава творча робота, там куми, друзі-товариші, та й просто знайомі, які допоможуть, навчать і змусять працювати головою і руками. І найголовніше – це особливий дух Зорі.
Почну із продуктів харчування, що виробляються цехами місцевого базового господарства. Вони славляться по всьому району як високими смаковими якостями, так і доступними цінами. Окремо про хліб…
З року в рік, приїжджаючи погостювати до Ярославки, від родичів та знайомих незмінно чув: «Ти привіз камчицького хліба?» Тим самим виражалося визнання та вдячність борошномелам і, звичайно ж, справжнім майстрам-пекарям.
Якщо взяти окремо тему спорту, особливо таких видів як футбол і боротьба, то численні місцеві шанувальники завжди говорять про це зі знанням справи, предметно багато та завжди дуже хвалебно, тому що зорянці майже завжди своїх суперників «кладуть на лопатки».
Особливою гордістю є робота Зорянського будинку культури: участь у щорічних оглядах, конкурсах та фестивалях на різних рівнях, вшановування ветеранів спорту і сільскогосподарського виробництва, виступи вихованців трьох дитячих садків та місцевої середньої школи, а також проведення головного свята села – освячення місцевого храму. Саме тут, у Будинку культури, завдяки масовості, найбільше відчувається спадкоємність поколінь. Стверджую, тому що сам багато років веселив народ, читаючи гумор на його підмостках. Шкода, що все це залишилося у минулому.
Щоб утримувати на належному рівні соціальні об’єкти, попутно допомагаючи церкві, пенсіонерам та незаможним, необхідні значні фінансово-матеріальні вливання, що незримо для нас, місцевих обивателів, і робить правління базового господарства «Дружба». Необхідно відзначити, що в Зорі існує певна закономірність – її жителям постійно щастило на розумних керівників господарства, а керівникам – на працьовитих і «головастих» членів цього господарства. Я просто зобов’язаний згадати хоча б про колишнього голову колгоспу «Дружба» І.С. Боєва. Цей чоловік від початку й до кінця був з людьми, жив для людей і помер серед односільчан у Будинку культури.
Понад двадцять років очолює господарство Г.Г. Чиклікчи, який зумів зберегти та наростити рівень виробництва сільгосппродукції і потужність сільгосппідприємства. І як ніде в окрузі, тут завжди, за будь-яких умов і обставин умудрялися розширювати виробничу базу та видавати трудівникам належну гідну зарплату грішми. І окремо – натурплату. І за це люди завжди пишалися своїм господарством, підтримували свого голову, з розумінням ставлячись до його рішень.
У пережитий нами складний період буремних дев’яностих, коли численні «порадники» і «доброзичливці» різних рівнів і рангів наввипередки вихваляли переваги роздрібнення великих господарст, чергового разу виручили багатий історичний досвід і мудрість болгар, які стверджують, що в єдності – сила будь-якого суспільства. Останні два десятки років саме життя підтверджує правильність обраного шляху.
А що ж я в Зорі?.. Вважаю, що досить вдало прижився. І все, що в мене з’явилося для нормального проживання всією моєю родиною, здебільшого можна віднести за рахунок знаменитої болгарської міджиї (толоки) – колективної допомоги один одному, що вразила мене своєю безкорисливістю і доброзичливістю ще на початку 80-х минулого сторіччя.
Звичайно ж, лише за рахунок потужності «золотий фонд» Зорі – це її люди, які володіють здоровою національною ідеєю та патріотизмом. Це вони, багато місцевих жителів і підприємців, надають посильну фінансову допомогу у проведенні спортивно-культурних заходів, а більш заможні та знамениті, які живуть далеко від малої батьківщини, подарували «швидку» для надання медичної допомоги, побудували духовний та спортивний об’єкти для села, залишивши тим самим пам’ять про себе.
А як же влада в селі?.. Саме почуттям відповідальності, як живе громада, і керується Зорянська сільрада, її депутати та голова А.М. Узунов, провадячи рутинну роботу. Маючи вкрай злиденний бюджет, багато чого наміченого вдається виконати в усіх напрямах життєзабезпечення села. І в цьому їхня сила та заслужена повага сільчан.
То ж може варто звернути увагу громади району на позитивний досвід і життєве налаштування у Зорі, не звинувачуючи в усіх наших негараздах лише центральну владу. Адже дуже багато можна зробити власними зусиллями на місцях. На тому й стою.
На закінчення скажу, що я радий і вдячний долі, яка звела мене, українця, з болгарським народом села Зорі, про нього в моїй пам’яті найясніші почуття та спогади. Життєвої удачі Вам, люди!
Михайло Скалозуб, с. Ярославка, Саратський район
