17 червня, згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН, відзначався Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. Проблеми, пов’язані з нестачею запасів вологи у продуктивних шарах ґрунту, впливом вітряної та водної ерозії на родючість земель все гостріше постають в останні роки перед хліборобами наших Причорноморських степів – однієї з основних житниць України.
Причин на те чимало – починаючи від глобальних кліматичних змін і закінчуючи локальними. Чого лише варта масова вирубка лісозахисних смуг на дрова у скрутні для людей дев’яності і так звані нульові роки. Саме тоді на пеньки перетворилися сотні кілометрів насаджень, що слугували бар’єром на шляху пилових (у народі їх називають чорними) бур, про які Олесь Гончар писав у своєму відомому романі «Таврія»: «Палило трави, замітало колодязі, з корінням виривало в людей із-під ніг посіви. Голосили хори в полях, у відчаї металися люди серед чорної завірюхи. А перед тими, хто стояв навколішки, за мить нагортало кучугури – бархани пилюки. Важко було рухатися, не видно було куди хреститися. На схід? Але де той схід? Саме звідти і насувалося оте найстрашніше, темне, вируюче. Сікло, як градом, збивало з ніг, безпроглядною сухою каламуттю бушувало навкруги – від землі до неба. Вгорі, за суцільними тучами зірваних, піднятих, летючих ґрунтів, стояло сонце посеред неба, маленьке, похмуре, безсяйне, як при затемненні. Від неприродних денних присмерків робилося моторошно всьому живому. Тривожно ревла по селах худоба, вили собаки…». Отакі вони, чорні бурі, які знову почали нагадувати про себе в наших степах.
Не меншим лихом для хліборобів, для орних земель обертаються, після довгої відсутності опадів, сильні раптові зливи. Вони призводять до часткового змивання родючого шару ґрунту і посівів на ньому. Так, за даними вчених Одеської філії інституту охорони ґрунтів України, майже половина орних земель нашого регіону (це мільйон двісті сорок тисяч гектарів) знаходяться під значним впливом водної та вітряної ерозії. Щорічний змив ґрунту, а разом з ним і гумусу, зі схилів у середньому складає п’ятнадцять тонн з гектара. Наслідком водної ерозії є зниження врожаїв: на слабкозмитих площах – на
10 – 25 відсотків, середньозмитих – на
35 – 50 і на сильнозмитих – на 60 – 80 відсотків. Висока розораність сільськогосподарських угідь на Одещині (в середньому по області – близько 80 відсотків, а в таких районах, як Білгород-Дністровський, Татарбунарський, Кілійський, Овідіопольський, Біляївський, коливається у межах 94 – 97 відсотків) вимагає від хліборобів укупі з науковцями та лісівниками постійної, копіткої та цілеспрямованої роботи над відновленням родючості землі, позаяк наші чорноземи поступово втрачають цю природну властивість. Усім іще зі шкільних років відомо, що основним джерелом поповнення запасів органічної речовини у ґрунті є гній. Але оскільки на сьогодні тваринництво розвивають лише лічені господарства, то й внесення його на поля практично припинено. Наприклад, за даними тієї ж таки Одеської філії інституту охорони ґрунтів України, кожен гектар посівних площ Одещини одержував у 80-ті – 90-ті роки минулого століття в середньому до семи тонн перегною. На сьогодні цей показник – у 140 (!) разів нижчий. Тож зараз у багатьох випадках (точніше – у переважній більшості) хлібна нива обдаровує нас пристойними врожаями всупереч усім законам агротехніки і агрохімії, завдяки запасам попередніх років, які, між іншим, далеко не вічні. Вчені свідчать, що шар гумусу, як головного фактора родючості, знизився за останні кілька років з 3,77 до 3,59 відсотка. Це дуже тривожний дзвінок. Паличкою-рятівницею в даній ситуації, на думку науковців, може стати солома – поживні рештки зернових і деяких технічних культур, що не раз доводили свою корисність людині як зимові підстилки для худоби, кормові домішки для неї ж, в’яжучий компонент для будівельної глини, паливний матеріал (хоча й низькокалорійний) тощо.
– Єдине, чого не можна допускати, так це спалювати солому разом зі стернею на полі, – говорить кандидат сільськогосподарських наук, головний інженер-ґрунтознавець Одеської філії інституту охорони ґрунтів України Віктор Голубченко. – Прихильники цього процесу вважають, що він є ефективним засобом боротьби зі шкідниками і хворобами зернових культур. Разом з тим, як показали виробничі, польові та лабораторно-польові дослідження, більша частина комах, що живуть на ґрунті, під час руху вогню ховаються в землю і не гинуть. На кокони того ж хлібного пильщика, пупарії пшеничної мухи спалювання соломи і стерні суттєво не впливає. А от корисні комахи (хижі жужелиці і павуки) – гинуть. У кінцевому результаті це призводить до зростання популяції шкідників. Крім того, наслідками спалювання пожнивних решток є знищення органічної речовини у ґрунті, посилення небезпеки проявів водної та вітрової ерозії, пошкодження і знищення флори й фауни та грунтових мікроорганізмів, забруднення довкілля продуктами горіння.
Куди логічніше та корисніше використовувати солому для поповнення органічної речовини у грунті, вважає вчений. Адже при внесенні в землю на глибину до п’яти сантиметрів чотирьох тонн на гектар подрібненої соломи верхній шар збагачується на 800 кілограмів гумусу, що відповідає внесенню близько п’ятнадцяти тонн перегною. Ця робота може виконуватися кількома способами: покриттям поверхні поля здрібненою соломою з подальшою заробкою її у верхній шар грунту дисковими лущильниками восени; цю ж операцію можна виконувати з допомогою плугів-плоскорізів. Способи заробки соломи визначаються погодними умовами (скажімо, станом зволоження грунту), його гранулометричними показниками тощо. Рівномірний розподіл мілкоздрібленої соломи, здобреної азотом (на ширину захвату жатки комбайна), неглибока її заробка у грунт підвищують вихід новостворених гумусових речовин на 15-20 відсотків. Крім того, надійне солом’яне покриття захищає поле від зайвих втрат запасів вологи.
Видрукувані окремою брошурою цього року рекомендації фахівців Одеської філії інституту охорони ґрунтів України під назвою «Підвищення родючості ґрунтів шляхом внесення соломи та іншої побічної продукції в якості добрива» – важлива для хліборобів, але не єдина розробка вчених з означеної проблеми. Незадовго до неї побачило світ вагоме наукове видання «Ґрунтові ресурси Одеської області», де надано характеристику та описано сучасний еколого-агрохімічний стан земель сільськогосподарського призначення регіону. Це результат досліджень і спостережень вчених як Одеської філії інституту ґрунтів України, так і Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. У своїй повсякденній роботі виданням користуються керівники підприємств АПК, фахівці рослинницької галузі, викладачі та студенти навчальних закладів аграрного спрямування.
