У низці великомасштабних проблем Одеського регіону особливе місце посідає екологічна напруженість. «Точок екологічного лиха» обласного значення не бракує. До них належить і Сасик – колись лиман, до якого припливала морська вода, а нині – озеро.
Власне перетворення природного лиману на штучне озеро відбулося в 70-ті роки минулого століття. Водойму було вирішено використовувати як сховище прісної води для зрошувальних робіт у сільському господарстві. Для цього 1977 року лиман відгородили від моря міцною штучною дамбою довжиною 14 км і шириною 150 м. Запуском через підготовлений канал прісної води з ріки Дунай учені розраховували згодом опріснити мінералізовану воду. Через п’ять-шість циклів водообміну вода в Сасику стане цілком прісною, говорили вони. Але постійне скидання змішаної мінерально-прісної води в море практично не давало результатів, сасицька вода так і залишилася солонуватою.
У 1978 році в одній зі своїх публікацій нині доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри фізичної географії та природокористування ОНУ ім. І.І. Мечникова Юрій Дмитрович Шуйський висловився різко негативно стосовно цього проекту, за що втратив поточну наукову тему й ледь був не залишився без роботи. Ще б пак – замахнувся на будівництво комунізму!
– Основною помилкою при розробці проекту було те, що вчені не врахували важливість надходження до лиману солонуватих підземних вод і провели невірний розрахунок кількості дунайської води, необхідної для опріснення лиману, – говорить Юрій Шуйський. – Раніше озеро Сасик було відоме своїми цілющими водами. Насичені бором і в невеликих пропорціях стронцієм, наділені великим оздоровчим потенціалом, вони абсолютно не придатні для зрошування полів. Пробні поливи сасицькою водою зіпсували понад 30 тисяч гектарів чорноземних угідь. Крім того, вода, що піднялася на 60 см, підтопила береги, привівши до втрати орних земель і часткового руйнування території місцевого цвинтаря. У підсумку ми втратили лиман, джерело рідкісних мінералізованих вод, унікальний прибережний рослинний і тваринний світ. До того ж ніхто із проектувальників так і не відповів за заподіяний збиток.
– Сьогодні біологи доходять висновку, – веде далі Ю. Шуйський, – що настав час привести лиман у природний стан, з’єднавши його з морем. Але Сасик став інший, гідрогеологічні та гідрологічні умови його існування змінилися. Попри живлення прісною дунайською водою, у лиман потрапляють солонуваті підземні води. Не можна забувати й те, що лиманська вода наразі забруднена. Надходження води сумнівної якості до рекреаційної пляжної зони загрожує відтоком туристів, а через зміну вздовжберегового потоку піщаних наносів не виключене розмиття вже наявних пляжів.
Отже, біологи пропонують «роздамбувати» лиман. Ю. Шуйський застерігає гарячі голови від квапливих рішень, а тим більше дій. Природна піщана протока, що колись з’єднувала лиман із морем, під впливом штормів постійно переміщалася. Її місце розташування змінювалося залежно від вітро-хвильових умов лиману та моря. Природа сама розпоряджалася, в якому місці узбережжя лиман з’єднається з морем, наприклад, у цьому або наступному році. Про це свідчать багаторічні географічні карти, наявні в розпорядженні вчених ОНУ ім. І.І. Мечникова. Зробивши протоку строго в одному місці, ми не уникнемо нових проблем.
Що відбувається з озером Сасик сьогодні? Час порушити питання: «Що буде з морським узбережжям завтра, якщо вже сьогодні ми знову з’єднаємо лиман з морем?». Результат ненаукового методу з перетворення лиману на озеро створив проблему, яку до снаги розв’язати тільки вченим. Але чи стане в пригоді їхній багатющий багаж багаторічних безцінних даних сьогодні, коли ми спробуємо надати Сасикові колишнього вигляду? Чи не схопляться ентузіасти-біологи за голову, побачивши результат чергового «термінового заходу»? «Захисна реакція природи – у її динамічності. Поміщаючи її в прокрустове ложе людських амбіцій, не варто чекати від неї милості». Такою є вивірена століттями філософія, що орієнтує нас у навколишньому світі.
