– У пошуках комбайна для збирання ранніх зернових мені довелося проїхати майже півтори тисячі кілометрів за добу. Таки знайшов його в Красносілці, – згадує Володимир Маріна епізод однієї зі жнивних кампаній за час свого фермерства.
Втім, добре, що цей етап розвитку фермерського господарства «Владлен» – у минулому. Сьогодні Володимир Михайлович з добрим настроєм споглядає, як по золотих ланах курсує новенький комбайн «New Holland». Хлібороб із полегшенням зітхає – останній гектар зернових скошено. Вже не потрібно залучати допомогу зі сторони, аби жнива пройшли вчасно і без втрат, бо вже є власна техніка.
П’ятнадцять років минуло з того дня, коли В. Маріна на 50 гектарах розпочав власну справу. Шлях розвитку господарства не був легкий – відсутність матеріально-технічної бази давалася взнаки. Підсилювали страхи занедбані поля, які в жахливому стані переходили в руки фермерів, та й кліматичні умови в нашому регіоні створюють значні ризики. Проте на той час уже вмілий хлібороб відчував, що рухається у вірному напрямі. За плечима Володимира Михайловича був великий стаж роботи головного агронома потужного місцевого господарства та директора сільгосппідприємства в сусідньому районі.
За фахом В. Маріна агроном, закінчив сільськогосподарський університет. Він завжди з любов’ю ставився до землі та відчував її. «Дайте мені сто гектарів для експерименту, я внесу все необхідне, і ви побачите, який буде врожай», – звертався він до керівників, будучи агрономом. Хлібороб переконаний, що поле віддасть сторицею лише тоді, коли вкладатимеш в нього, інакше нічого не матимеш. Любов до землі допомогла зорієнтуватися Володимирові в житті. Сьогодні він зізнається, що після школи мріяв стати льотчиком-винищувачем. У напрямі цієї мети він навіть зробив кілька кроків: склав іспити і пройшов медкомісію. Здавалося, все йшло за планом, але в останній момент у В. Маріна з’явилася думка: «Чи у свої санчата сідаю?», тож вирішив повернутися до рідного села Демидового. І не пошкодував.
День за днем господарство міцнішало, з кожним роком збільшувало площі обробітку, і нині у нього в користуванні – майже 700 гектарів. Все здійснюється винятково на зароблені кошти. Весь прибуток був спрямований лише на розвиток підприємства. Вже згодом з’явилася потрібна техніка, перший комбайн «Полесье», чотири трактори «МТЗ», два самоскиди, культиватори, плуги тощо. Три роки тому в лізинг узяв комбайн, через рік – трактор «New Holland». Раніше доводилося тримати техніку на подвір’ї власного будинку, а нині – на базі колгоспних гаражів відбудовано зручні приміщення.
Рік видався тяжкий: відсутність опадів восени, морози взимку, град і буревії навесні. Сільгоспвиробники і сподіватися не могли, що отримають достойний урожай. Озимого ячменю засіяли 193 гектари, а пшениці – 233. Але попри всі негаразди керівник задоволений, що вдалося зібрати з гектара 27 центнерів ячменю та 26 центнерів пшениці. «Бувало і гірше», – не занепадає духом Володимир Михайлович. Сьогодні тішать око кукурудза та соняшник, який завжди кращий, ніж у інших, і родить до 30 центнерів з гектара, бо, як зізнається фермер, у нього є кілька власних секретів.
Тут усе до ладу: і наука та передові технології, і власні експерименти, аби побачити, як поводиться та чи інша культура в певних умовах. Пальним фермер запасся і на період жнив, і на посівну. Бо щойно зростає попит під час збирання врожаю, ціни починають підвищуватися. Колектив невеликий, але міцний. Володимир переконаний, що на кожного з хлопців можна покластися. Крім того, відчувається підтримка в родині. Люба дружина стала засновником господарства. Підростає достойна зміна. П’ятнадцятирічний син Олександр полюбляє разом з батьком курсувати полями, вподобав і новенький комбайн, яким навчився керувати.
Попри всі труднощі, з якими стикався хлібороб, він переконаний, що навіть без підтримки сільгоспвиробників з боку держави можна працювати на належному рівні. Але найважче, коли немає стабільності. Стрибки валютного курсу порушують співвідношення цін на добрива, пальне та вирощену продукцію. Прикро й те, що в державі немає механізму, який би врегулював податки, що їх сплачують сільгоспвиробники з різних зон, адже в нашому регіоні є особливий ризик для хліборобів. Проте треба йти вперед, розвивати господарство і водночас поповнювати бюджет і підтримувати сільську громаду.
