Нині, у складний як для України, так і для кожного з нас – її громадянина – час, особливого значення набуває той факт, що на землі нашої рідної Одещини однією родиною проживають представники понад ста тридцяти національностей. І всі вони певною мірою роблять свій внесок в економічний і культурний потенціал області, у стабілізацію непростої ситуації, що склалася в регіоні.
У переддень чергової дати від дня утворення Одеської області ми зустрілися з Абдаллою Баяні, президентом громадської організації «Справедливість», навколо якої об'єдналися активісти афганської громади, створеної в Одесі. А. Баяні відомий і як підприємець.
– Абдалла, скільки людей налічує Громадська національно-культурна автономія афганських діаспор і яка мета її створення?
– На нинішній день – близько трьох тисяч чоловік. Цифра періодично змінюється. Головна мета – об'єднати людей на основі наших афганських традицій, виховувати повагу до України, яка дала нам притулок, сприяти виконанню її законів, працевлаштуванню. Сьогодні як ніколи актуальною є підтримка новоприбулих до України співвітчизників, а також представників інших національностей, зокрема – вимушених біженців. Виникають й інші проблеми...
– У кожного своя доля. А які шляхи-дороги привели до Одеси Абдаллу Баяні?
– Я родом з Афганістану, зі стародавнього міста Баграм. Вважаю себе нащадком також древньої перської цивілізації. Коли виповнилося дев'ятнадцять років, мене направили навчатися до Радянського Союзу. Закінчив Октябрьський нафтовий інститут. Палко бажав працювати за спеціальністю, але почалася війна. Мені довелося служити в урядових військах. Вижив під обстрілами й бомбуваннями. А батько, теж військовий, загинув. У нього я навчився рішучості й відповідальності. Ці якості дуже допомогли мені, коли 1994 року переїхав жити і працювати до України. Дуже ціную те, що ось уже понад десять років є громадянином цієї прекрасної країни.
– Добре, що очолювана Вами «Справедливість» сприяє збереженню афганських традицій у громаді. А які традиції українського народу особливо припали до душі?
– О, це цікаве питання. Я в Україні не гість, можна сказати, уже корінний житель. За двадцять із лишком років ввібрав багато прекрасних традицій українців, а зараз назву лише одну – повагу до матері як до охоронниці роду, яка дарує родині любов, доброту, злагоду. Воістину, як кажуть в Афганістані, рай міститься під ногами матері.
Хочу сказати, що наша діаспора відзначає всі державні свята України. Ми контактуємо з іншими національними меншинами, запрошуємо їх на культосвітні зустрічі. Проводимо літературні й музичні вечори.
– Для цього потрібні ініціативні організатори. У Вас є справжні соратники?
– Безумовно. Без них ніяк не обійтися. У мене духовна й душевна єдність із членами правління «Справедливості» Мохаммадом Каримом, Мохаммадом Касимом, Бахідуллою Бігзадом, Хамезом Ахмадзія, Саміром Хайдарі, Расулом Бахрамом. Це прекрасні люди. Можна сказати без перебільшення, що гордістю нашої громади стали доктор юридичних наук, професор Хашматулла Бехруз, лікар Хаджі Рухулла, Осман Мухт, який керує фондом афганської діаспори «Дружба», та інші мої співвітчизники.
– А чому очолювана Вами громадська організація названа саме так – «Справедливість»?
– Бо намагаємося всі питання вирішувати неупереджено, згідно з істиною, на чесних і законних підставах. Домагаємося справедливості і в соціальних питаннях. Подаємо благодійну допомогу нужденним. І не тільки афганцям. Перерахували зібрані громадою гроші на проведення АТО. Збирали одяг, взуття й відправляли воїнам. І це справедливо. Вони захищають Україну, що стала нашою другою батьківщиною.
– За це й особисто Вам, і всім членам діаспори спасибі. А як Вам працюється в іпостасі підприємця?
– Мій бізнес, зокрема, пов'язаний із завжди затребуваною ресторанною справою. Я досить компетентний у ній і із задоволенням труджуся над тим, щоб своєрідна, а в чомусь і неповторна, одеська кухня стала ще смачнішою й навіть вишуканішою завдяки використанню секретів східної. Зараз докладаю зусиль до поліпшення розвитку студентської їдальні Одеського національного політехнічного університету. Наша їжа за якістю та прийнятними для студентів цінами поки що не мала дорікань.
– До того ж Ви створюєте робочі місця.
– Так. І трудяться у нас десятки українців. Причому добре трудяться.
– Абдалла, я знаю, що недавно в Одесі побував відомий державний і політичний діяч, дипломат, історик, колишній віце-президент Афганістану Абдулхамід Мухтат. Ви зустрічалися з ним? Яка була мета візиту?
– Високий гість відгукнувся на нашу пропозицію ознайомитися з життям афганської діаспори і взяти участь у заходах із нагоди двадцять сьомої річниці виведення радянських військ із Демократичної Республіки Афганістан. Свого часу він закінчив у Києві військове училище. Мухтат зустрівся з колишніми воїнами-афганцями. На зустрічі був присутній мер міста Одеси Геннадій Леонідович Труханов. Нам було приємно почути обіцянку мера посприяти у виділенні приміщення афганській діаспорі для роботи нашого національно-культурного Центру. За що ми дуже вдячні мерові.
– Я вважаю, вдячність взаємна, оскільки афганці сприяють тому, щоб Одеса йшла в завтрашній день не по шляху регресу, а дорогою прогресу. Ви, як підприємець, відчуваєте зрушення на краще?
– Безперечно, відчувається, що менше стало бюрократизму в одержанні різних документів, дозволів. Стало менше хабарників, поменшало ознак корупції. І це вселяє надію, що далі працювати нам буде легше і робота буде продуктивнішою – і не тільки в особистих інтересах, а й на благо всієї громади.
Багато про що говорили з Абдаллою Баяні, спокійним, мудрим чоловіком, який реально оцінює наше неспокійне повсякдення. З теплотою розповідав він про свою родину. Тішать його батьківське серце двійнята – син Самір і дочка Мар’ям, яким уже виповнилося по одинадцять років. Адріану дружина подарувала два з половиною роки тому, а найменшому Саміяру немає ще й рочка.
А завершив Баяні нашу бесіду такими словами: «Я вважаю, що якщо хочеш злагоди із собою та з тими, з ким зводить доля, то треба жити за духовними законами, по совісті та честі. І завжди пам'ятати, що в кожного є свої поняття, свої можливості й потреби». Погодьтеся, сказано по-східному справедливо й мудро. Почувши це, я згадав, як на зустрічі з нагоди 27-ї річниці виведення радянських військ із ДРА пролунало щире визнання: кожен афганець живе з болем у душі за багатостраждальний Афганістан – країну високих гір, кришталево чистих рік, щедрих на врожай долин і гарних мужніх людей – і молиться, щоб Бог зберіг Україну, яка гостинно надала їм притулок.
