Вже багато років поспіль у маленькому селі Поплавка дружно живуть більше сотні представників ромської національності.
Ніхто з них точно не знає, коли і чому їхні предки оселилися саме тут. Проте кожен ром вважає Поплавку своєю батьківщиною, а односельці називають їх «наші цигани».
8 квітня Міжнародний день ромів збирає чимало представників цієї нації. Гучне святкування вже четвертий рік поспіль організовує і проводить завідувачка Поплавського сільського клубу Ольга Унгуряну. На площі перед закладом культури розгортається своєрідний циганський табір із місцем для розведення багаття, зоною для глядачів та запальних танців. Першими на свято прибігають діти – вони знають, що на них чекає багато розваг, рухливих ігор і ласощів. Неприхована цікавість світиться і в очах ромів старшого покоління. Вони завжди такі радісні та розкуті, що не стримують себе вже з перших акордів музики.
Ведучі урочистої частини – начальник відділу культури райдержадміністрації Раїса Беген і голова поплавської ромської громади Нікіта Ніка – велику увагу приділили циганським традиціям та обрядам. Вони розповіли, що в циганському роді особлива роль належить одній жінці – бабусі або прабабусі. В сім’ї вона має великий авторитет, і чоловіки зазвичай радяться з нею з приводу важливих питань. Тому на святі в першу чергу привітали найстаршу жительку ромської громади Валентину Микитівну Замосенчук. Потім вшанували наймолодшого представника Олександра Ніку, якому лише чотири місяці, та багатодітну матір Світлану Ніку (у 32 роки народила дев’ятьох дітей). Всі вони отримали подарунки від депутата Одеської обласної ради Миколи Дерев’янка, який був на святі та став одним зі спонсорів.
Ігри, конкурси та розваги під запальні мелодії ромського національного ансамблю «Свенко» з Роздільнянського району тривали до пізнього вечора. І роми, і українці завзято змагалися, аби отримати призи та ласощі, які забезпечили меценати Ігор Завада та Іван Антощук.
Спостерігаючи за цим яскравим дійством, впіймала себе на думці, що, мабуть, одним із неписаних правил циган є повага до старших представників роду. Слово батька чи матері навіть не обговорюється, а всі накази беззаперечно виконуються. Відтак, у похилому віці роми ніколи не бувають одинокими. Цьому сприяє й те, що у них зазвичай великі родини. Взяти хоча б лідера ромської громади Нікіту Ніку та його дружину Раїсу: у них семеро дітей та тридцять сім онуків. Їхній невеличкий будинок на краю села завжди повен гостей, а всі турботи по господарству долаються легко та швидко. Сини й дочки обрали свої другі половинки і серед представників своєї національності, і серед українців. Яка вже кому випала доля. Батьки на те не заперечували, бо вважають Україну своєю рідною землею.
– Знаєте, я дуже щасливий, що доля занесла наш рід до Великомихайлівського району, – сказав на завершення свята Нікіта Ніка. – Тут ми почуваємося як у себе вдома, маємо можливість жити за власними правилами й законами, зберігати свою самобутність і культуру. Для цигана це – найбільша радість!
