За шістдесят шість літ, відколи бойків із корінням вирвали з рідного села Михнівець, що на західній Бойківщині, та переселили до посушливих степових сіл – Агафіївки, Пилипівки та Романівки, ці люди не погубили своїх прадавніх традицій.
Довгожителька Ганна Пришляк розповіла, що на Святвечір образи вбирають у святкові рушники, лави застеляють килимами, долівку – домотканими доріжками. Господар ставить під іконами Дідуха, розтрушує сіно по підлозі. Пучечки сіна, зілля та часник кладуть на кутки стола, який накривають святковою скатертиною. Потім кладуть хліб, кутю, 12 різних пісних страв, запалюють свічку. Діти качаються по сіні, щоб були здорові та щоб у хаті добро не переводилося. Ще обв’язують фруктові дерева солом’яними перевеслами та лякають їх сокирою, щоб родили рясно, зв’язують ложки після вечері, щоб наступного року худоба не розбрідалася по пасовищу або щоб родина була разом.
Уперше після переселення на Різдво 1952 року ряджені у стародавні обрядові маски бойківські вертепники ходили з хати в хату вітати людей з народженням Ісуса Христа. Тоді заборонялося відкрито дотримуватися таких традицій, тож бойківським переселенцям доводилося робити це таємно.
Віднедавна вертепники вільно ходять селом і колядують:
Зі святим Різдвом вітаєм,
Всім здоров’я вам бажаєм:
Господарю – на воли,
Господині – на квочки,
Хлопцям-дівчатам –
на гуляння,
Малим дітям – забавляння,
Христу-Богу – величання!
Неодмінними учасниками живого вертепу є Пастушки, Царі, Ангел, Ірод, Мойша, Циган, Смерть, Чорт, Солдат. Є й інші персонажі. Традиційно сюжет вертепу розгортається навколо біблійної історії народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Щоправда, фольклоризуючись впродовж століть, вертеп і колядки набули українських рис, а пастушки вбралися в український народний одяг.
Щороку театралізований колектив з радістю приймають у кожній господі. Поява вертепників у колоритному вбранні викликає велике захоплення, адже вітаючи з Різдвом Христовим, вони приносять у хату радість і Боже благословення. Пастушки віншують господарів і посівають пшеницею, житом, зернами льону, яблук чи груш, царі Христа прославляють. Комічні ролі відведено стилізованим постатям – Чорту, Смерті з косою, Мойші, Іродові.
Зі смертю старших людей відходить у небуття говірка мешканців західної Бойківщини. Щоправда, відколи в Агафіївці зведено греко-католицький храм, там іще співають по-бойківськи «Многії літа». З появою в селі греко-католицького пароха Романа-Павла Монтецького повернулася традиція ходити селом і освячувати помешкання. Донедавна в сільському клубі існував музей бойківської культури та побуту. Нині ж дещо з його численних експонатів зберігається у школі.
Бойківський живий вертеп знаний далеко поза межами рідного села. На районних фестивалях народних обрядів і традицій агафіївські вертепники яскраво і колоритно відображають події, пов’язані з народженням Ісуса Христа.
А фольклорно-етнографічна група історико-краєзнавчого гуртка «Джерельце» НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія» смт Любашівка під керівництвом учителя історії Валерія Бондаренка зуміла відтворити традиційний «Бойківський Святвечір», взявши за основу обряди карпатських горян.
