Лілія Василівна КУЛІНИЧ – бібліотекар з 45-річним стажем. Нині очолює Березівську централізовану бібліотечну систему, куди входять центральна, міська і дитяча районні бібліотеки, а також 35 сільських філій. І кому, як не їй, знайомі всі глибинні проблеми цих осередків культури та знань. Відомо, що багатство будь-якої бібліотеки становлять її фонди, тобто наукова, суспільно-політична, художня література та періодичні видання – журнали, газети, які можуть бути запитані читачами.
- Справді, бібліотечні фонди – це ті золоті запаси, які збираються і поповнюються роками, - каже Лілія Василівна. – Правда, на сьогодні ця робота ведеться недостатньо. Спасибі обласній державній адміністрації, що виділяє з цією метою близько одинадцяти тисяч гривень щорічно. В міру бюджетних можливостей, допомагають бібліотекам і місцеві органи влади. І все-таки це не відповідає нашим потребам у новій і новітній літературі, яка відображує процеси, що відбуваються в суспільстві.
- Цікаво, як вплинули на кількість і якість читацької аудиторії електронні засоби інформації – радіо, телебачення, інтернет?
- У нас читачів не зменшилося. Наприклад, у суботу в читальних залах ніде яблуку впасти. Звичайно ж, на мій погляд, електронні засоби інформації не змогли і, напевно, не зможуть замінити спілкування з книгою – джерелом знань.
- Чи задовольняються вимоги читачів?
- Безумовно, бібліотекарі використовують усі можливості, щоб задовольнити запити читачів. Для цього ми використовуємо міжбібліотечний абонемент, робимо відповідні замовлення у бібліотеці імені М. Грушевського, які виконуються протягом тижня, і люди, насамперед студенти, із задоволенням користуються цією послугою. Для якісного задоволення їхніх запитів ми уклали договір про спільне співробітництво з Одеською науковою бібліотекою імені Горького. Так що для підготовки реферату, курсової або дипломної роботи немає потреби здійснювати для багатьох дорогу подорож до Одеси.
- Але і ви свої послуги робите не безкоштовно?
- Звичайно. Ми також беремо плату за перереєстрацію, користування спеціальною літературою, підбір відповідних матеріалів з тієї чи іншої тематики. На платній основі ми працюємо і з бібліотеками обласного центру – адже все сьогодні коштує грошей. Але розцінки на ці послуги влаштовують наших читачів. Частина із зароблених нами коштів іде на поповнення бібліотечного фонду.
- Можна сказати, що в райцентрі бібліотечна справа нехай і з труднощами, але налагоджується. А як живуть і виживають бібліотеки в сільській місцевості?
- Ні для кого не є секретом, що бібліотечні працівники разом з викладачами місцевих шкіл складали кістяк сільської інтелігенції. Не втрачають вони своїх позицій і сьогодні. Але часи змінилися, і, звичайно, змінилися умови праці та соціальної захищеності цих працівників. Досить сказати, що бібліотечні фонди застарівають, а сільські бібліотеки одержують у середньому не більше сімох нових книг на рік. Крім того, у сільських і селищних бюджетах не вистачає коштів навіть на ремонт і опалення цих установ.
- У такому випадку багато чого залежить від особистісних якостей бібліотекаря?
- Саме так. Сьогодні в сільських бібліотеках працюють справжні ентузіасти. Як приклад, назву Ставківську бібліотеку, яку очолює Віра Миколаївна Калмикова. Вона людина творча, з вогником, сама грає на піаніно, вміє захопити дітей. Тут разом з місцевим Будинком культури влаштовуються різні заходи, працює клуб “Ставківчанка”, учасники якого вивчають народні обряди, організовуються бали, вечори відпочинку, зустрічі з цікавими людьми.
На таких людях і тримаються сьогодні сільські бібліотеки. Тому хотілося б, щоб місцеві ради та сільськогосподарські підприємства надавали їм всебічну допомогу. Тому що без ентузіастів, без людей, захоплених своєю роботою, на селі згаснуть останні осередки культури. І настане духовна пітьма. А вона більш небезпечна, ніж та, що настає після відключення електрики.
