…Автомобільною катастрофою він був понівечений та паралізований. Кращі медики Мінська та Москви боролися за його врятування, але в неділю, вранці 26 січня минулого року, життя легендарного кумира обірвалося. Зупинилося серце Володимира Мулявіна, музиканта, співця, композитора, незмінного керівника вокально-інструментального ансамблю “Піснярі”, народного артиста Білорусі та СРСР.
Відповідаючи на запитання про популярність “Піснярів”, Володимир Мулявін казав: “Ми не визнаємо пісень-одноденок. Наша основа – народні пісні, а вони ніколи не застаріють, вони вічно живуть у народі”. Пророчі слова кумира здійснилися.
А в трагічні дні прощання з кумиром тіло покійного відспівували у головній православній святині Білорусі – Свято-Духовному кафедральному соборі. Громадянська панахида відбулася у Центральному Будинку офіцерів, оскільки волею долі у свої молоді роки російський хлопець, свердловчанин Мулявін відбував військову службу саме в Білоруському військовому окрузі.
Нині на державному рівні витає ідея створення національного музею історії “Піснярів”, за зразком найвідомішого у світі музею історії “Бітлз”. Розмножуються фотографії кумира на сторінках газет та журналів, похапливо видаються пісенні збірки, мемуари. Нескінченний людський потік до могили всезагального улюбленця.
У пам’яті вдячних одеситів залишилися яскраві спомини про благодійний концерт легендарних “Піснярів” (буквально за кілька місяців до нещасливої аварії), назавжди зберігся неповторний образ обдарованого співця та музиканта. І досі лунають чарівні мелодії білоруських пісень, прекрасної композиції Мулявіна, прощальної пісні “Крик птаха”, виконаної на біс в залі обласної філармонії.
Прощавай, кумире! Прощавай!
ДУША «ПЕСНЯРОВ»
Злополучное место,
Неизбежный паралич...
Вот и все, что известно
Вот и все, что сказали.
Был и нет человека,
Призадумайтесь, люди!
Замолчали навеки
Онемевшие губы.
Отошел в мир иной
Superstar длинноусый,
Парень с русской душой
Стал Душой белорусов.
Одаренный артист
Не споет уж «Крик птицы»
И не выйдет на бис,
В пояс нам поклониться.
И на веки веков
В наших душах остались
Голоса «Песняров» -
Журавлиные стаи
Белый Аист, взлетевший
Навсегда в поднебесье, -
Символ плачущих женщин
Над безмолвным Полесьем
В облаках онемевших
Бьется крыльями птица,
Сорок дней и не меньше
Над землей ей кружиться.
А. БЕЛИНСКИЙ. 29–30 января 2003 г. Одесса.
