Митрофан Софронович Мустя на 12 років старший за село Покровку. Їй на осінню Казанську виповнилося 80. Потрапити на цей ювілей старий прагнув всією душею. Але не довелося. Мустя помер майже за місяць до урочистості.
Спочатку він хотів відвідати місце, на якому до війни стояла школа, у сусідній Ново-Антонівці. У Покровці не було свого навчального закладу і всі місцеві дітки навчалися у чужому. Потім і ця школа закрилася, її стіни розібрали по камінчику. Колишньому її “завпеду” прикро було це усвідомлювати.
- Я розмовляв з ним, у вересні, - розповів вчитель Г.В.Єфимов, який пише історію Покровки, - він поділився своїми архівами, подарував мені знімок, на якому директор Василь Гнатович Стратійчук з вихованцями.
Молодь дуже любила цю людину, охоче грала на трубах та балалайках в оркестрі, яким він керував до війни і після неї. Стратійчуки були так віддані своїм і чужим дітям, що під час окупації, коли потрібно було вирішувати, кому з покровців довірити, у чиї руки передати сироту, яка потрапила в біду, довго не думали – звернулися до дружини директора Онисії Сергіївни. Василь Гнатович тоді був на фронті.
Про сироту особлива розмова, розповів Мустя історику. Її батьків розстріляли фашисти за те, що вони євреї. Маленьку Галю врятувала її няня-українка, видавши дитя за своє, але довго ховати у себе малятко вона не могла.
Галя виросла у Покровці. Названі батьки “доживали віку” у її сім’ї.
Покровка врятувала багатьох. У 1933-му, коли голодували, у дворі Гната Жеребка було влаштовано їдальню, у якій годували всіх нужденних. До речі, Гнат з міцного коріння Жеребків, які першими прийшли на ці, тоді ще цілинні, землі за півсотні кілометрів від Одеси. Кажуть, що “старожили знають поіменно засновників”: синів Гната – Михайла, Георгія, Прокопа, нащадків Сергія Чебана – Семена та Леоніда, а також Тимофія Антоновича Зубкова, Івана Степановича Плохотнюка, Андрія Петровича Галецкула.
Особливо відзначають Агапія Федоровича Жеребка – першого голову першого у Покровці колгоспу “Троюл ноу” (по-молдавському – “Нове життя”). Його онуку Петру Григоровичу односельці присвоїли почесне ім’я Агапій на честь діловитого діда. Багато років земляками названий Агапій успішно керував місцевою бригадою, а отже – і селом. І сьогодні, у 73, він – один з головних організаторів ювілею. Розпоряджається, відповідає на запитання весело, хвацько, дивиться з лукавинкою, оцінююче. Кашкет набік, як у модного в часи його юності кіноактора Миколи Крючкова, точніше у його героя з фільму “Трактористи”. Проте майбутньому бригадиру у молоді роки було зовсім не весело. Батько та старший брат загинули на фронті. Мати померла від горя. У домі залишилися лише діти: п’ятеро хлопчиків і одна дівчинка. Але Покровка не дала їм загинути.
- Тому що тут “тоць ай ноштри” – “всі наші”, - розповідає молода покровчанка Галина Філіпенко. Вона не знає молдавської так, як знали нащадки першозасновників, які прийшли сюди із села Коротне, що у Придністров’ї – тепер за кордоном. Але молодиця запам’ятала багато гарних та мелодійних висловів на цій близькій їй мові.
Її маму – маленьку Ганнусю, дівчинку із Західної України, у 1960-х, вважає її рідня, теж врятувала Покровка. Дала роботу, направила долю, вивела у люди, по праву назвала однією із своїх кращих доярок. Поруч з нею на фермі працювали відомі на всю область майстрині високих надоїв Надія Грекул, Галина Іванишина, Ганна Кіфа.
- Працездатність покровчан просто феноменальна, - згадував М.С. Мустя, - з раннього ранку до пізнього вечора у полі, на фермі. І вдома нескінченна круговерть турбот. Їдуть з роботи – співають.
Його слова підтверджує також шанована тут М.І. Заносьєва, але просить зазначити, що свята, зокрема “чисто покровські”, вони відзначають, буває і три дні. Наприклад, “1 травня по-старому”, тобто 14 травня. Ніхто вже не пам’ятає, з якою подією пов’язана ця пам’ятна дата, але на святковий стіл ставлять обов’язково горілку, настояну на полину, “щоб голова цілий рік не боліла”. Або “ярбе верде” – “зелена трава”, що у перший понеділок після Трійці. Тут вірять, що якщо до сходу сонця побризкати водою троїчну траву, яка побувала у домі, то посухи не буде. Цього дня чистять криниці.
У селі пишаються Зубковим Тимофієм Антоновичем та Пелагією Романівною, в яких 10 дітей, 39 онуків, 70 правнуків. З повагою згадують про Героя Радянського Союзу Сергія Івановича Болгарина, іменем якого нещодавно названа центральна вулиця. На зборах, присвячених ювілею, також відзначили великий внесок, який зробили у розвиток села голови місцевого колгоспу Микола Петрович Чорба та Анатолій Васильович Кривопляс.
Нинішній керівник місцевого сільгосппідприємства В.Л. Стоянов та сільський голова Н.В. Осипова поздоровили сільчан, насамперед директора школи В.В. Діденчука та всіх вчителів, які стали ініціаторами цього пам’ятного заходу. Господарям дворів, у яких дотримуються зразковий порядок, подарували саджанці троянд. Після чого актори-школярі з місцевого театру гумору та сатири “Веселі мандрівники” (керівник – В.С. Ковач) дали виставу, артисти з Будинку культури (директор – Р.К. Гілка) – концерт під відкритим небом, на майданчику, де багато десятиліть стояв великий хрест і відбувалися всі великі свята.
