У гостросюжетних бойовиках, що регулярно транслюються по телевізору та в кінотеатрах, дуже часто застосовується ефектний трюк, що лоскоче нерви глядачів: такий собі супермен знешкоджує зарядний пристрій, готовий вибухнути в лічені секунди. Як правило, головний герой досить успішно обрізує проводи небезпечної міни, визначаючи наздогад потрібний за ознакою кольору.
У реальному житті все інакше: будь-який, навіть незначний неправильний рух руки може стати фатальним. Адже сапер, як відомо, помиляється лише один раз.
Майор Сергій ГЛУЩЕНКО служить командиром групи розмінування штабу батальйону понтонно-мостового полку, дислокованого в Білгороді-Дністровському з 1994 року.
- У військовій справі фах сапера поєднаний з ризиком і небезпекою і потребує, до того ж, певної майстерності. Що вплинуло на ваш вибір: прагнення гострих відчуттів, чи були інші причини?
- Звичайно, величезна небезпека при знешкодженні вибухонебезпечних предметів сприяє викидові в кров адреналіну, загострює відчуття, накладає особливу відповідальність. І це лише низка незначних моментів, що вплинули на мій вибір. Більшою мірою бажання стати сапером передалося у спадок. Свого часу мій батько закінчив військово-інженерне училище в Кам’янці-Подільському і присвятив своє життя армії. З юних років я зацікавлено слухав його розповіді про нелегкі армійські будні і завжди мріяв стати військовиком. Закінчив цей самий військовий навчальний заклад, де докладно вивчив саперну справу і одержав диплом спеціаліста ІІІ ступеня з допуском до виконання певного рівня розмінування. Наприклад, знешкодити атомну бомбу я не зможу, для цього потрібна спеціальна підготовка. Здебільшого доводиться працювати з небезпечним спадком Великої Вітчизняної війни – артилерійськими снарядами, гранатами тощо.
- Вже стільки років минуло після війни, і посьогодні знаходяться боєприпаси?
- Старі люди кажуть, що земля з часом вивергає зі своїх надр невластиві тіла і з досвідом переконуєшся, що вони мають рацію. Зазвичай пік знаходження боєприпасів припадає на весну або осінь, коли виконуються рільничі роботи. Але ж орють землі не цілинні, а що обробляються протягом багатьох років. Здавалося б, звідки у землі, обробленій не один раз, взялися снаряди воєнних часів. І все одно...
Дві групи розмінування нашого полку обслуговують Білгород-Дністровський і Саратський райони. З одного з приймальних пунктів металобрухту під Саратою нами було вивезено понад 50 боєприпасів. Можете собі уявити, що було б, якби спрацював хоча б один із них?
До небезпечних видів артилерійських боєприпасів належать мінометні міни. Вони мають дуже чутливий підривник, до того ж ці міни осколкові. Зовсім недавно одну таку було виявлено в Затоці Білгород-Дністровського району. Коли копали траншею, наткнулися на мінометну міну. На спеціальному транспорті з захисними бар’єрами небезпечний вантаж вивезли до місця знищення. Але іноді доводиться знешкоджувати вибухові предмети на місці. Так було в тій же Затоці біля пристані ТОВ “Исток”. Хвилями на берег винесло мінометну міну, що пролежала в морській глибині багато років. Через те, що боєприпас був увесь оброслий черепашками, визначити, чи перебуває він у бойовій готовності, не випадало. Довелося діяти на місці.
- Щоб професійно знешкодити вибухонебезпечні предмети, потрібно завжди бути у формі і підтримувати відповідну кваліфікацію…
- Розроблено спеціальну програму підготовки груп розмінування, у ході якої досвідчені фахівці систематично проводять заняття. Щопівроку офіцерський склад протягом місяця проходить перепідготовку в центрі розмінування інженерно-технічного факультету при аграрній академії в Кам’янці-Подільському.
Старшим командирам нашого полку на ділі доводилося не раз брати участь у розмінуванні, і їхній дуже багатий досвід переймає молоде покоління. Наступність поколінь, систематичне підвищення кваліфікації дають саперам змогу завжди залишатися у формі. А як же інакше? Помилятися ми не маємо права, адже вдома на нас чекають рідні та близькі люди...
