З Анею ми познайомилися ще на першому курсі у гуртожитку. Вона жила майже навпроти і навіть одного разу запросила до себе переночувати, коли двері моєї кімнати замкнулися. Їй завжди було мало навантаження в університеті, і вона час від часу підміняла чергових по коридору, сиділа на вахті.
І ось нещодавно Аня завела сім’ю і тепер мешкає у сімейному гуртожитку. Молодих поселили туди за ініціативою кмітливої дружини. Вона прикинула, що якщо оформити чоловіка Анатолія до сьомого гуртожитку вахтером, то їм, як студентці і працівникові ОНУ ім. Мечникова, обов’язково виділять кімнату. Три місяці тому народилася Оленка. Аня продовжує навчатися на стаціонарі на філологічному факультеті, і вже на ІІ курсі. На запитання, чому б їй не перевестися на заочне відділення, Аня відповідає, що заочно навчатися – все одно, що заочно поїсти. Крім диплома про вищу освіту, хоче отримати і саму освіту. Тим більше, що чоловік Анатолій на зміні раз у 4 дні і виконує батьківські обов’язки, доки Аня на заняттях. Сім’я недарма йде на всі ці жертви: сесії студентка-матір здає на “добре” і “відмінно”.
Але далеко не всі студентські родини такі вдалі, деякі переводяться на заочне навчання, їдуть з Одеси.
Щоправда, вуз іде на якісь поступки: декретна відпустка, графік індивідуального відвідування. Але головне, як вважає Аня, це ставлення самих викладачів. Вони почали її більше поважати за те, що вона залишилася старанною студенткою, ставши турботливою дружиною і матір’ю. Не вистачає, правда, часу на бібліотеку, але зате підготуватися до пар за підручниками мати встигає. Аня не поступається чоловіку у першості в роботі і також приносить гроші у сім’ю. Вона влаштувалася прибирати коридори і чергувати у душевій в рідній “четвірці”, де мешкала до заміжжя. Чоловік їй часто допомагає. А вона йому. Під час літніх канікул дружина побажала розділити з чоловіком його вахтерську долю.
Аня вміє розпоряджатися часом, і їй вдається навіть підтримувати стосунки з однокурсниками, особливо з німецькою групою, котра на честь народження доньки подарувала немовлятку всілякі іграшки-брязкальця. - Сподіваюся, вдасться разом з групою відзначити “Екватор” (“серединку” студентського життя”), ділиться планами Аня.
Хоча, зізнається вона, зовсім не нудьгує за студентськими “тусовками” і дискотеками. Бачить себе людиною домашньою, і їм з чоловіком найкраще відпочивається, коли їх забавляє маленька донечка. Навіть в гості без неї не ходять. Звичайно, інколи хтось із сусідів доглядає за нею, коли треба ненадовго відійти. Зі свого боку, я встигла помітити, що блок, де живуть Зозуляки, справді дружній. Проходячи повз умивальники і кухні, мене вразила ідеальна чистота.
Але найбільше, звичайно, підтримують молоду родину батьки: поява Оленки їх порадувала більше, ніж самих тата з мамою. До речі, родина Зозуляків була б більше задоволена, якби донька народилася раніше. Застереження типу “треба спочатку встати на ноги” можуть не виправдати себе. Можливо, цього взагалі не станеться або з великим запізненням, коли пізно буде заводити сім’ю: “Треба вміти разом долати труднощі, - твердо, по-чоловічому, висловив свою думку глава сім’ї. – Після 25 років людина, а особливо чоловік, звикає до того, що він самотній і вже важко зламати цю звичку”.
У подальшому сім’я Зозуляків планує розширитися, але поки що вони в один голос стверджують, що не мають на це морального права. “Ось вивчиться наша мама Аня, ми обов’язково придбаємо своє житло, хоч яке-небудь – тоді саме час подумати про поповнення”, - так легко, без тягаря на душі говорить про майбутнє батько Анатолій.
А наша мама Аня побажала на прощання підбадьорити всіх дівчат (і мене серед них), щоб не боялися заміжжя, адже “жінки – дуже сильні, сильніші за всіх на світі”.
