Вам видней, в чем наша боль
и наша слава
Чем ты, земля Афганистана,
Искупишь слезы матерей?
П’ятнадцять років тому, п’ятнадцятого лютого 1989 року, останній радянський солдат залишив землю Афганістану. Було, нарешті, поставлено крапку у десятирічній кровопролитній воєнній кампанії, до якої тодішні радянські політики ввергли величезну країну. Результат цієї безприкладної за масштабами авантюри відомий: тисячі молодих хлопців не повернулися до рідних сімей, тисячі залишилися на все життя інвалідами. А ті, кому пощастило повернутися, дотепер не можуть забути жахи Герату і Кандагару...
До свиданья, Афган, этот призрачный мир.
Не пристало добром поминать тебя вроде,
Но о чем-то грустит боевой командир:
Мы уходим, уходим, уходим, уходим.
Понад 7,5 тисячі юнаків пішли на ту війну з міст і сіл Одещини, 220 загинули смертю хоробрих, залишаючись до кінця вірними присязі і солдатському обов’язку. Вічна їм пам’ять і слава!
Завтра воїни-афганці, як і кожного року в цей день, зберуться разом. У Свято-Ільїнському соборі буде відслужена панахида по загиблих, до підніжжя пам’ятника одеситам, котрі віддали своє життя на афганській війні, ляжуть сотні букетів живих квітів. Живі пом’януть мертвих. «Я жив в коротком слове «ПАМЯТЬ»… Ці вагомі слова ще на рік віддаляють нас від тих подій, які викреслити з пам’яті не вдасться ніколи.
