Щойно зійшло сонце, і головаті соняхи повернулися до нього, ніби вітаючи новий день. Поле, скільки сягало око, квітувало і радувало результатами людської праці. Аж замилувалась такою картиною. Але що це? Поруч на невеличкому полі теж росли соняхи, та були вони дуже несхожі на своїх сусідів. Пригнічені дорідними бур’янами рослини ледве животіли. Як виявилось, перше поле належить великому господарству, а маленьке – наділ одноосібника. Після довелося побачити похнюплений ячмінь та потемнілу пшеницю. Всі вони належали дрібним землевласникам.
У процесі реформування аграрного сектору економіки у Любашівському районі створено 1210 одноосібних господарств (цифра періодично змінюється, оскільки одні об’єднуються в асоціації, інші – навпаки відокремлюються). Як же живеться одноосібнику? З цим запитанням вийшла на вулиці селищ та сіл Любашівського району.
Анатолій Олексійович, одноосібник:
- Маю 4 га поля. Працюємо на ньому всією сім’єю. Всі роботи виконуємо вручну. Вирощуємо соняшник, кукурудзу, цукрові буряки, овочі. При ручному збиранні втрат менше, але страждаємо від крадіїв. Основна проблема – незахищеність. А так, взагалі задоволений, що маю свою землю. Вона дає засоби для існування всієї сім’ї.
Вікторія, 15 років, донька одноосібника:
- Не знаю, як для кого, а мені стало набагато гірше жити з тих пір, як батько забрав землю. Тепер ми всі з ранку до ночі працюємо на тому полі, а толку ніякого.
М.М., дружина одноосібника:
- Маємо землю та немає сил на ній працювати. В колгоспі було легше.
Павло, одноосібник:
- Основна проблема для дрібних землевласників – це відсутність особистої техніки. Через це порушується технологія вирощування сільгоспкультур. Невчасно посієш, із запізненням збереш, а ще не підживеш і втрачаєш 35 – 40 відсотків врожаю.
П.Г., голова асоціації фермерських господарств:
- Пробував я фермерувати, але зрозумів, що “самостійником” бути дуже важко. Практично неможливо самому придбати повний набір техніки. А без своєї техніки - це не робота. До того ж, на невеликому наділі не можна дотримуватись сівозміни. Зваживши всі “за” і “проти” ми об’єдналися в асоціацію фермерських господарств. Земля любить колективну працю.
Микола, дрібний землевласник:
- Працював я і в колгості, і в СВК. Тепер маю власну землю і дуже задоволений. Мені стало в сто разів краще жити, ніж раніше. Я тепер працюю сам на себе і на свою сім’ю, а не на якихось пузанів у білих сорочках з краватками.
Тетяна Василівна, сусідка фермера:
- Ой, яке там життя!? Працюють від зорі до зорі. Жінка вже зігнулась у три погибелі. І дітей гнуздають до роботи в полі. Я не проти того, щоб привчати дітей до праці, але ж треба розраховувати на їхні сили. Через те фермерування вони не мають часу не те, що в хаті прибрати, а й їсти зварити.
В. С., фермер:
- Можна було б жити, якби існував паритет цін. А так що виходить: мені, щоб купити одну тонну солярки, треба продати 4 тонни пшениці. Хіба це нормально?
Віктор, одноосібник:
- Добре живеться тим, хто при розподілі одержав хороші землі та ще прихопив якогось тракторця. А мені дістались невдоби. Ось і погосподарюй на них.
П.О., фермер:
- Одноосібно працювати добре. Я хоч і старий, виділився в окреме господарство, бо хочу, щоб мій син був господарем, а не наймитом. Ви ж бачите, до чого йдеться – земля буде продаватись. І хто не матиме свого наділу, змушений буде йти в найми.
Ольга, мати одноосібника:
- Коли мій син забирав пай, я була проти. А тепер бачу, що помилялась. Він вирощує добрі врожаї. Крім своїх наділів, взяв ще кілька паїв в оренду. Кажуть, що в одноосібника вся сім’я гне спину на полі. Не знаю, як у кого, а в нас не так. Невістка як вчителювала, так і вчителює. Діти навчаються в престижних вузах. Якби не земля, то де б брали гроші на ті контракти?
Валентина, сестра фермера:
- Дурість все це. Мій брат забрав свій пай, підбивав і мене, але я не погодилась. Здала в оренду в місцеве товариство. Одержую плату згідно з законом. А половина братової землі стоїть пусткою. Брат каже, що то в нього – пар. Який там пар, коли бур’яни вже, як ліс.
М.С., фермер:
- Я все життя працював у колгості. Коли почалось реформування, вирішив спробувати власні сили. І не шкодую. Дивлюсь, у нас в селі дають по одному-два центнери пшениці за один гектар паю. А я збираю не менше 30 центнерів. Звичайно, я витрачаю і на пальне, і на утримання техніки, і на добрива. Та однаково маю значно більші прибутки.
* * *
Скільки людей, стільки й думок. Ніхто не може сказати, як найкраще. Ідеального рецепта для всіх немає. Є тільки закон, який дає право вільного вибору форм власності, форм господарювання. Люди ним скористались. Так, як самі вирішили. Врешті-решт немає значення, яким формам організації праці (товариствам, приватним підприємствам, кооперативам, фермерським чи одноосібним господарствам) буде віддано перевагу. Головне, щоб земля не занедбувалася, щоб не заростали бур’янами масні чорноземи.
Любашівський район
