Дід Лавро – з розумними хитруватими очима, легкою посмішкою на губах – вийшов назустріч з примовкою власного приготування, яка щойно народилася: це, мовляв, що ж за честь така старому Швайці?
Швайко – прізвище Лаврентія Івановича, одного з найстарших мешканців Приморського, що в Татарбунарському районі. Здивувався він такій почесній публіці, а перед ним стояли голова райдержадміністрації Дмитро Макосій, сільський голова Теймур Керімов, отець Петро, журналісти. І тут же побачив Громченка Опанаса Євтихійовича, який привітно посміхався. Дід Лавро знав його ще сусідським хлопчиськом. Зараз, кажуть, він у столиці Росії великою будівельною фірмою заправляє. Обійняв діда (83 роки все ж таки) і раптом засміявся, відчувши під рукою мобільник. Засміявся і Лавро:
- Та це син мені його подарував. Я, каже, щохвилини маю знати, де ти і що з тобою...
Від будинку Швайка до дороги - щойно збудованої, з чорним покриттям - такий же добрячий під’їзд за розпорядженням Громченка зробили.
- Ми, - посміхається дід Лавро, - тепер живемо як королі. Така дорога – і на найдальшій вулиці села! Знаєш, що про тебе у нас кажуть? – Пощастило нам з Громченком.
Ось ця фраза того дня, що подарував нам зустріч із чудовою, цікавою людиною, промовлялася багато разів. І тоді, коли літні жінки розповідали, як отець Петро, за наполяганням Громченка, привіз їх до нього в Москву на вислані їм же гроші і про те, скільки всілякого різного Опанас Євтихійович їм показав; і коли мами хвалилися, що вперше за багато-багато років завдяки Громченкові до школи побудували тротуар, “і тепер діти навіть у негоду друге взуття можуть не брати”.
А ось що невірно, то це те, що Опанас Євтихійович у Приморському гість. Ну який же це гість, якщо щороку незмінно приїздить з Москви до рідного села із сім’єю? Він і цього разу приїхав з дружиною і красунею-донькою, чергуючи відпочинок зі справами, та якими! На особисті кошти Громченка у Приморському побудували понад три кілометри доріг з чорним асфальтовим покриттям. Ми бачили і чули, як палко дякували своєму безкорисливому землякові люди. Прикро лише, що якась, м’яко кажучи, не дуже совісна людина, очевидно, скорочуючи шлях, проїхала гусеничним трактором по ще свіжому асфальту, залишивши глибокий слід. Тут і Громченко не витримав:
- Знайти б, хто це зробив. Ну, не годиться ж так!
- Чим більше тобі років, - одне із зізнань Опанаса Євтихійовича, - тим пронизливіше бажання якомога більше зробити для рідного села.
Це він сказав, коли ми під’їхали до старого сільського цвинтаря, де покоїться прах його батька, матері, тітоньки Наталі, про яку говорить з теплотою і ніжністю:
- Все життя своє присвятила церкві, в людях добро прикладом своїм та розумним словом виховувала. Щедрої душі людина. І вказав на велику густо-зелену ялинку біля могили батьків: її верхівка ніби зсунута вбік від міцного стовбура:
- Хтось ту, що до цього була, вночі спиляв. Але - дивний випадок - верхівка виросла знову, хоча зазвичай такого не відбувається... А ту людину я знайшов, сам розслідування провів...
Ми озирнулися: територія кладовища, яка з’єдналася з недавно освяченою новою, велика. Огородити її - великих грошей коштує. Але мур все одно є - капітальний, красивий, на сто років точно вистачить: лише цементу 60 тонн пішло.
- Адже я, - коментує Опанас Євтихійович, - давно для себе вирішив: цвинтар огороджу. І огородив. І бригаду для прибирання його території (бур’янів он скільки) зібрав. Щодня працюють. Але найголовніша моя мрія і турбота - храм наш. Хочу, щоб був він найкращим в області, а може і не тільки. Щоб не зупинявся погляд на прогнилих подах і потемнілих від вогкості стінах і розписах. Щоб ішли сюди люди, очищалися від того, що ми скверною звемо, і виходили з добрими, ясними думками.
Свято-Михайлівський храм у Приморському - один з чотирьох, які свого часу вдалося зберегти завдяки спільним зусиллям - райдержадміністрації, районної ради, громади, мешканців села. Але століття його, яке буде у наступному травні, потребує не косметичного, а капітального ремонту - знову ж не по кишені. Але Приморському пощастило: у нього є Громченко...
Рішення взяти капремонт, дорогі реставраційні роботи цілком на себе Опанас Євтихійович взяв без сумніву після сімейної ради, що благословила його на це, хоча навіть побіжний розрахунок показав: гроші знадобляться великі, дуже великі.
Розмах робіт у храмі приголомшує. По суті, все з нуля: очищено до каменю стіни, знято підлогу. Високо вгорі, під самим куполом, на складних риштованнях – художники-реставратори. Отець Петро, настоятель храму, не приховує своєї радості:
- Скільки добра зробила людям ця шляхетна, великодушна людина. Без неї до ювілею ми так би й не підготувалися.
Добрі слова священнослужителя на свою адресу Опанас Євтихійович вислуховує досить спокійно:
- Та ж 100 років храму! Приїдуть почесні гості. Обов’язково запросимо владику – архієрея Агафангела, губернатора області Сергія Рафаїловича Гриневецького. Буде що показати людям...
У дворі будинку, з якого 41 рік тому пішов до армії і далі в самостійне життя Опанас Євтихійович і який зараз реставрує з особливою любов’ю, він без хизування промовив:
- Гроші заради грошей? Не розумію і не визнаю їх тупого накопичування. Зроби добро – воно ж тричі добром для тебе обернеться. Я це на собі відчуваю. У нашої сім’ї щодо Приморського ще багато планів. Воно обов’язково буде найкращим в Одеській області. Ми так вирішили, Теймуре Джаліловичу?
Теймур Джалілович Керімов - сільський голова Приморського. В минулому офіцер, служив у цих місцях начальником прикордонної застави, тут одружився. І хоча з виходом на пенсію жив в Одесі, більшу частину року перебував з сім’єю в Приморському.
Два роки перебування Керімова на посаді сільського голови багато чого змінили. Воно стало ошатним, облагородилося, активно впорядковується, наведено лад із водопостачанням, опаленням об’єктів соціальної сфери. Висаджено чимало дерев і, до речі, з розсадника школи, що виділила на озеленіння села понад 400 саджанців. А як наслідок – перше місце в районному конкурсі на найкраще село щодо благоустрою та санітарного стану.
Отже, мешканцям Приморського пощастило двічі. І Дмитро Іванович Макосій влучив у “яблучко”, сказавши, що ці дві достойні людини - Опанас Євтихійович Громченко і Теймур Джалілович Керімов - ще багато чого доброго для свого села зроблять, бо найпочесніше для них - служіння людям.
...А завтра Громченко від’їздив до Москви, щоб через час знову повернутися до Приморського з його дивною енергетикою, цілющим повітрям, тихим лиманом і – рідним домом, ніжну любов до якого він проніс через усі свої 60 років, не розхлюпавши жодної краплі.
с. Приморське, Татарбунарський район
