ОСЬ ТАКА ЛЮБОВ…
Цією парою всі захоплювалися. Така гармонія рідко буває. У Валентини та Івана все йшло добре. І будинок – повна чаша, під імпортною металочерепицею, і господарство справне, і бізнес успішний. У збудованому кілька років тому барі трудилася вся родина. А нещодавно вирішили бізнес розширювати, затіяли у барі ремонт. Жили Валя та Іван (імена змінено) на чесно зароблені гроші. Іван грав на весіллях та інших сімейних святах, Валентина йому допомагала і, як гарний менеджер, планувала витрати і розвиток господарства на багато років наперед. Іван їздив на непоганій іномарці, машина була і в сина.
Валі нелегко далося це благополуччя. Важко працювала вона змолоду. А потім трагічно загинув чоловік. І тоді доля послала молодій вдові з малими дітьми Івана.
Тоді, десятиліття тому, вони виїхали до Архангельська. Заробили грошей, купили будинок у Татарбунарському районі і почали жити-поживати і добра наживати. Валя – тендітна, худенька. Збоку і не скажеш, що чоловік молодший за неї майже на десять років. Проте, мабуть, цей комплекс, хоча і ретельно приховуваний, жив у 44-річній жінці і призвів до тих страшних подій, що розгорнулися у великому багатому селі увечері 10 грудня 2004 року.
Сьогодні, коли сім’ї розпадаються через те, що чоловікові симпатичний біло-синій, а дружині – жовтогарячий кандидат у Президенти країни, говорити про жагучу любов, мабуть, смішно. Але маленькій, тендітній жінці, яка тягла на своїх вузеньких плечах вантаж домашнього господарства, бізнесу і сімейного життя, яке складалося повільно по цеглинках, було не до сміху. Десь глибоко в душі у цієї сильної, розумної і жорсткої Валентини жила непевність у собі. Мабуть, вона базувалася на солідній різниці у віці між нею і чоловіком, а ще, швидше за все, на тому, що не заведено у нас між подружжям говорити про свою любов, підтверджувати її щодня і щогодини. Життя йде, зарплата приноситься в дім – отже, люблю, так вважають багато чоловіків. Те, що жінці, навіть найсильнішій, про те, що її люблять, хочеться чути якнайчастіше, добувачі і годувальники не задумуються. А святе місце порожнім не буває: у висохлій без підтвердження любові душі оселяються ревнощі, які днями і тижнями чекають свого часу. І дочікуються. Тоді і стається страшне...
Село повільно відходило до сну, коли тишу розірвали жіночі крики, що долинали з двору голови місцевого сільгосппідприємства. У дворі, як звичайно в селі, стояв будинок, а по сусідству – літня кухня. Туди і бігли односільчани, не уявляючи, що чекає на них за нещільно прикритими дверима. На залитій кров'ю кухонній підлозі лежали дві порізані ножами молоді жінки: 29-річна дружина господаря і її 22-річна знайома, яка приїхала погостювати з Дніпропетровська. Люди намагалися надати допомогу, почали телефонувати до лікарні, до міліції, господареві дому. Лікарі приїхали негайно. Проте допомогти вмираючим жінкам було неможливо: одна померла у машині по дорозі в лікарню, друга – у лікарні.
«Вони буквально стекли кров'ю, – розповідали лікарі. – На тілі господині будинку було 22 ножових поранення, її подруги – 15. Намагаючись врятуватися, жінки хапалися за ножі, але вбивці були нещадні».
Тіла загиблих були у такому стані, що на розтині у моргу не по собі стало навіть звиклим до всього співробітникам відділу карного розшуку обласного управління внутрішніх справ, які приїхали до Татарбунарського району одразу ж після надходження виклику.
– Після надходження повідомлення на місце події виїхала слідчо-оперативна група, почали документувати вбивство, – розповідає полковник міліції Олексій Хлєвной, начальник управління карного розшуку УМВС України в Одеській області. – Потім до Татарбунар приїхав я, мій заступник Андрій Пінігін, наші співробітники. Становище ускладнювало те, що обидві жінки вмерли, нічого не встигнувши сказати перед смертю. Свідків не було. Лише один місцевий житель бачив спину молодого чоловіка, який втікав...
Враховуючи те, що господар будинку, де сталося вбивство – керівник сільгосппідприємства, ми висунули три версії причин трагедії. Насамперед – економічні (або особисті) проблеми господаря, або помста з боку місцевих жителів: кінець року, багато хто був незадоволений кількістю отриманого зерна, у підприємства, організованого з колишнього колгоспу – борги попередників. Однією з версій причин того, що сталося, були ревнощі.
Оперативники працювали практично наосліп. Але в селі, навіть дуже великому, шукати злочинця значно легше, ніж у місті. Люди більше знають про сусідів, їхні проблеми. Та й відсутність великої кількості подій загострює увагу до дрібниць. Так і довідалися оперативники про скандал, що стався тиждень тому на сусідньому подвір'ї.
Власне кажучи, інакше як непорозумінням, подію назвати важко. До господаря будинку, де пізніше сталося вбивство, приїхала в гості жінка від їх знайомих. Вони просили взяти її на роботу. Голови вдома не виявилося: поїхав з дружиною і дітьми до рідні у Дніпропетровськ. Проте двері літньої кухні закрили погано, і жінка змогла увійти до будинку. Сиділа на кухні, чекала господаря, а тут ще один гість наспів: Іван, шанований у селі музикант. Прийшов до господаря розв’язувати якусь проблему. Вони сиділи, пили чай, розмовляли. Все було тихо-мирно, поки до будинку не увірвалася дружина Івана – Валентина. Свідки розповідають, що жінку, яка нічого не розуміла, вона витягала з будинку за волосся, а на голові в Івана розбила пляшку з вином. Трохи пізніше безневинно винуватого чоловіка було вигнано з дому...
Іван свою Валю знав добре. Розумів, що вона погарячиться й охолоне, просто потрібно перечекати тиждень. Власне кажучи, серйозно вони ніколи не сварилися. Одного разу Іван вдарив дружину, вона його вигнала з дому. Тиждень чекав, поки Валя заспокоїться, потім вибачився, і зажили ще краще, ніж раніше...
Два дні він пересиджував у друзів в Одесі. А потім попросився додому до сусіда-голови, який повернувся на той час з Дніпропетровська. Той пустив Івана пожити на тиждень, тим більше що були чоловіки практично однолітками, 1970 року народження.
Іван жив у сусіда і чекав, поки заспокоїться дружина. Тепло чужої сім’ї – у сусіда двоє дітей, чотирьох і дев'яти років, зігрівало душу. Сусіди співчували, заспокоювали. Вечеряли разом: голова з дружиною, Іван і гостя з Дніпропетровська, 22-річна Наталя. Кілька разів вони помічали, що хтось заглядає у вікно, але не надавали цьому значення. А потім почалося коїтися незрозуміле: вночі хтось розбив дзеркала на машині господаря будинку, потім випрана білизна опинилася у болоті, сорочка господаря з прив'язаним до неї хрестом – у колодязі...
– Про це все розповіли сусіди, – говорить Андрій Пінігін. – Ми зрозуміли, що так може робити лише жінка, яка при тому збожеволіла від ревнощів. Серед інших допитали дружину Івана – Валентину. Жінка поводилася неадекватно навіть для людини, яка перебуває в шоці від того, що сталося. Коли в неї зрізали нігті, щоб зробити відповідну експертизу (так належить) її хвилювання перейшло всі межі. Тоді у будинку було зроблено обшук. У котельні на підлозі знайшли сліди землі з кров'ю, і потроху ситуація прояснилася...
Розслідувати це вбивство було важко. Відіграв роль менталітет сільських жителів: будь-які показання, що свідчать проти сусідів, одержати майже завжди дуже нелегко. Але ретельна робота із сусідами, близькими людьми Валі та Івана дала цілком відновити ланцюжок, який привів до страшного злочину.
… Ревнощі не давали Валі спокою, вона плакала цілодобово, поки не переконала себе у тому, що сусіди хочуть оженити її Івана на іншій жінці. У таких ситуаціях варто звертатися до хорошого психоаналітика, але який психоаналітик у селі? Та й дім, господарство, бар не залишають часу на психоаналіз. А от самотніми ночами таке приходить у голову... З першою «кандидатурою на пост нареченої Івана» Валя розібралася сама. Пам’ятаєте бійку тижневої давності у сусідів? А коли Іван зник на два дні (поїхав до Одеси), а потім сусіди повернулися з Дніпропетровська з молодою гостею, Валентина повірила остаточно: чоловікові привезли наречену. Згадалося все: і дружба голови з Іваном (останнім часом чоловіки часто сиділи в барі, разом їздили у справах). Зрозуміти те, що спілкування з місцевим начальником допомагало Івану теж відчувати себе людиною, а не лише чоловіком при діловій владній дружині, Валентина не змогла.
А коли вона побачила чоловіка на кухні поруч з чужою дівчиною, а поруч голову з дружиною, то збожеволіла. Вже дуже це було схоже на зустріч двох сімейних пар. Дивлячись на темні вікна сусіднього будинку вночі, Валентина втрачала розум остаточно, уявляючи, що там може коїтися...
Дружину голови і молоду гостю з Дніпропетровська вбивали двоє місцевих жителів, 1986 і 1984 року народження. Гарні хлопці, спортсмени, практично ровесники сина Валентини. Тітку Валю, вони поважали, частенько заходили до бару, де гостинна жінка їх пригощала різною смакотою. Побачивши її заплакані очі, запропонували допомогу.
Зараз Валя розповідає, що не просила убивати «звідницю і розлучницю» (дружину голови і гостю) лише полякати. Щоправда, для залякування вона дала хлопцям ніж, другий знайшовся у них...
Іван від того, що сталося – у шоці. Він довго не вірив, що таке могла натворити його любляча дружина. Не встигла нічого зрозуміти і нещасна дівчина з Дніпропетровська, яка приїхала погостювати до знайомих, у страшних муках померла молода жінка – дружина голови, залишивши сиротами двох діток і вдівцем коханого чоловіка. В одну мить постаріли батьки двох хлопчаків-спортсменів, які так нерозважливо перекреслили своє життя, яке тільки-но починалося. Свою зацікавленість у вбивстві двох жінок Валентина заперечує. Вона так і не встигла зрозуміти за все життя, що любов – це зовсім не право власності на близьку людину, тому так жорстоко і скалічила життя багатьох людей.
