Серед соціально незахищених верств населення найвразливішими все-таки залишаються інваліди. Їх у нашій області понад 126 тисяч чоловік. Як їм ведеться сьогодні, хто допомагає їм матеріально й морально переборювати труднощі, бути нарівні з усіма в цьому дуже нелегкому житті? Про це наша бесіда з керівником Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Г.А. ФОМІЧОВИМ.
- Геннадію Артемовичу, насамперед розкажіть про свою організацію, її призначення.
- Інваліди в нашій країні завжди були під опікою держави. Ще в далекому тепер 1991 році був введений у дію закон про основи соціального захисту інвалідів. У тому ж році був затверджений і спеціальний фонд для підтримки цієї категорії населення. Але надалі саме життя підказало, що наявна система багато в чому не відповідає сучасним вимогам. Особливо на місцях. Щоб надати фонду більшої суспільної та соціальної ваги, змінили статус його обласних відділень. Вони стали територіальними підрозділами центральних органів державної влади. А в червні минулого року було затверджено Положення про Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України.
Цим положенням значно розширилися наші права, але і зросли обов’язки. А головна мета залишилася незмінною: всіма засобами сприяти підтримці інвалідів і в матеріальному, і в моральному плані.
- І як це позначилося на практичних справах?
- У нас з’явилося більше можливостей здійснювати державну політику соціального захисту інвалідів на території Одеської області, планувати та здійснювати виплати цій категорії громадян усіляких пільг. А це гроші на компенсацію за придбання бензину, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, транспортне обслуговування, грошові компенсації вартості санаторно-курортного лікування і багато чого іншого. Наприклад, торік понад три тисячі інвалідів одержали за бензин і транспортне обслуговування 447 тисяч гривень, а за невикористане санаторно-курортне лікування - ще 569 тисяч. Хоча другий показник, зізнаюся, нас не надто втішає. Краще, щоб інваліди при бажанні одержували реальні путівки і могли поправити своє здоров’я. Над цією проблемою ми теж працюємо. Та й треба визнати, що грошова компенсація далеко не дорівнює вартості того ж лікування.
Однією з серйозних проблем залишається забезпечення інвалідів спеціальним транспортом. Їм закуплено як спосіб протезування 96 автомобілів. Ще 24 вдалося придбати на пільгових умовах за кошти, отримані від зданого металобрухту.
- Але робота з інвалідами не зводиться до самої тільки матеріальної допомоги?
- Так, звичайно. Багато які інваліди можуть і хочуть у міру своїх сил працювати, хоч якось поповнити вбогий сімейний бюджет. Є спеціальний закон, яким для інвалідів передбачено квоту робочих місць на кожному підприємстві незалежно від форми власності. А от виконується він, м’яко кажучи, далеко не всіма керівниками. Дехто з них відверто не хоче брати на роботу цю категорію людей і відбувається штрафами. Тим більше, що платить не із власної кишені.
Мушу зазначити, що тут у законі є певна суперечність. З одного боку, і це головне, ми повинні домагатися, щоб кожне підприємство виконувало вимоги законодавства і надавало інвалідам посильну роботу. А з іншого боку - нам доводиться завдання по штрафах розміром 4,9 млн гривень. Ми його навіть перевиконуємо, але від цього ні нам, ні тим більше нашим підопічним зовсім не легше.
Хоча, зізнаюся, ці кошти, з яких 75 відсотків залишається в області, допомагають вирішувати багато проблем щодо технічного переоснащення підприємств громадської організації інвалідів “ДімБор”, “Елкон-дизайн”, “Атлант”, “Електрик” та інших на суму 3,5 млн гривень і одночасно створити понад 50 нових робочих місць. Крім того, фінансуємо навчання інвалідів у центрах зайнятості і 22 студентів вузів.
- І всі підприємства, що порушують вимоги закону, платять штрафи?
- На жаль, деякі з них усіма правдами й неправдами хочуть уникнути оплати. Серед них і такі, що їх економічно слабкими не назвеш. Наприклад, Іллічівський порт із двох мільйонів гривень за останні п’ять років не сплатив жодної копійки. В цьому списку і ВАТ “Одесагаз”, що теж заборгувало за три останні роки понад мільйон гривень.
Але є й приховані неплатники. Це ті організації, що при своїй реєстрації не відзначилися в наших реєстрах. “Не помітили” цього й добрі дядьки, що видавали ліцензії на виробничу та іншу діяльність.
Тепер ми самі встановлюємо ці розбіжності. Поки що вони дуже великі, в межах майже однієї тисячі юридичних осіб. Надалі, гадаю, з допомогою районних держадміністрацій, керівників міст, податкової інспекції та прокуратури нам пощастить дуже змінити цю картину.
- Про інвалідів піклується сама тільки держава?
- Ні, чому ж. Можна назвати десятки спонсорів практично в кожному місті та районі області, що постійно допомагають інвалідам, подають матеріальну й фінансову допомогу. Торік адресну допомогу одержали майже двісті інвалідів на суму кілька десятків тисяч гривень.
Звичайно, хотілося б, щоб і спонсорів стало більше, і допомога подавалася в обсязі розумної потреби.
Нещодавно ми направили понад дві тисячі листів керівникам різних організацій. Уже є перші відповіді, і досить конкретні. Та воно інакше й бути не мусить: адже допомагати інвалідам - справа свята для кожного з нас.
