До багатьох міст області, зокрема, до Іллічівська, питна вода надходить по трубах Одеського водопроводу. Але оплата цих послуг для обласного центру і міст-супутників далеко не однакова. Для малих міст вартість кубометра води складається, насамперед, з тієї, що «Інфоксводоканал» бере за її подачу до меж міста, куди включає усі свої експлуатаційні витрати, зокрема й за подачу води по Одесі. І тієї частини, яку бере місцеве виробниче управління комунального господарства за забезпечення цією водою місцевих об'єктів. Тому «малі» городяни змушені платити за ту саму послугу більше, ніж одесити. Але чи не порушена об'єктивність? Адже промислові потенціали малих міст значно нижчі, ніж в Одесі. Крім того, і в тариф за воду, визначений постачальниками жителям малих міст, закладена вартість збитків, утворених за рахунок витоків в одеському водопроводі, які ніяк не можуть бути віднесені до міст-супутників.
Перш ніж аналізувати спірну проблему, можна сказати про способи її усунення в Іллічівську. Тут керувалися завданнями пункту 5 обласної програми «Регіональна ініціатива», де мовиться про «забезпечення населення районів якісною питною водою».
Як говорить директор КП “Іллічівське виробниче управління комунального господарства» Володимир Бондаренко, Іллічевськ одержує воду по двох водоводах, підключення до яких відбувається в районі Дальника. Для Одеси, а точніше – для «Інфоксводоканалу», він є найбільшим оптовим покупцем.
Донедавна ситуація була така, що середнє споживання води іллічівцями становило приблизно 1 млн. 300 тис. куб. м на місяць. Реалізовувалося ж трохи більше половини цієї кількості. Інше складали втрати. В результаті кількість подаваної в Іллічівськ води стала обмежуватися рівно настільки, наскільки здійснювалася за неї оплата.
- Перше, що ми зробили для наведення порядку, - сказав В.Бондаренко, - це установили на вході в Іллічівський водопровід вузол обліку з витратоміром і запірний пристрій, який здатний автоматично регулювати подачу води в залежності від потреб. Раніше бригада в складі 6 слюсарів їхала за 24 кілометри, щоб прикрити засувку вручну. Якщо з якої-небудь причини вони не могли це зробити, до нас у місто надходила надлишкова кількість води. Її тиск критично підвищувався, що приводило до поривів труб. І маса води ішла в ґрунт.
Відпала необхідність у поїздках туди і назад визвільнило близько 70 тисяч гривень на рік. Ще більша економія відбулася завдяки практично повному усуненню витікання з іллічівських водоводів. Витрата води стала раціональною. Так, у порівнянні з 2002 роком вона зменшилася майже на 3,5 млн куб. м. При цьому населення оплачує 99,2%, а підприємства – 100% спожитої води. Це гарантія своєчасного розрахунку з «Інфоксводоканалом».
- І все-таки загальна заборгованість перед «Інфоксом» у Іллічівського комунального підприємства складає близько 7 мільйонів гривень. 1,3 мільйона погашено, а решту видано векселями. Звідси і причина для позову з того боку, - говорить В.Бондаренко. – Однак хотілося б досягти мирової угоди. А не судитися!
Подумалося, чи варто взагалі створювати проблему з передоплатою по окремо узятих маленьких містах? Адже відомо, що за добу Одеса споживає обсяг води, який потрібен Іллічівську на місяць. Южне і зовсім купує у «Інфокса» води майже в 2,5 раза менше. Нерівність умов тут і в тім, що в Одесі промислове споживання води складає 40%, а в Іллічівську – 10%. Тобто питоме навантаження в містах-супутниках вище, оскільки припадає на меншу кількість підприємств. Платити поточну заборгованість і одночасно по боргах для міст-супутників складно. Крім того, «малятам» потрібно залишати собі гроші на розвиток. Так, наприклад, у системі свого водопроводу іллічівці побудували 3 підкачувальні насосні станції у селах Молодіжне, Мала Долина й Олександрівка, зробили ремонт підвідних магістралей, установили вантузи, що регламентують витрату води у водоводах. Ведеться будівництво резервуарів для запасу чистої води на 10 тис. куб. м.
При цьому місцевий тариф в Іллічівську не змінювався з 2000 року. Але 2 роки тому постачальники почали брати за подачу води в малі міста підвищену платню: з 46 копійок до 67 за куб м. Одесити, які користуються одеським водоводом, сплачують цю суму за куб. Іллічівці ж змушені платити більше - 92 копійки. Інакше не покрити витрати на постачання води по Іллічівську. Той же принцип існує в Южному, Теплодарі, Біляївці. Однак до цих 67 копійок входять витрати на зарплатню працівникам «Інфоксводоканалу», на здійснення насосного підкачування води і, як уже говорилося, - на витікання, що за низкою даних доходять в Одесі до 37%.
Відповідно до однієї з депутатських пропозицій Одеса могла б зменшити тариф для міст-супутників... Але тоді «Інфоксводоканал» повинен був би пропорційно «розкидати» недоотриману від них суму на одеські підприємства. І останні повинні були б платити більше звичайного. Хто займеться цим питанням?
Сьогодні реальна різниця між тарифом «Інфоксу» і кінцевою вартістю води для населення міст-супутників складає для них статтю постійних витрат. Але 92 копійки не перекривають усіх цінових змін, які відбулися з 2000 року, наприклад, таких, як подорожчання електроенергії, палива, підвищення зарплатні. Тим часом, Іллічівська мерія наполягає, щоб КП ІПУКГ не піднімало даний тариф за рахунок населення. Вихід - у збільшенні його тільки для підприємств Іллічівська і тільки за водовідведення. Відповідно до практики захисту населення щодо водопостачання цього вистачить для компенсації. Почато процедуру узгодження даної пропозиції.
Кращим виходом для малих міст стало би включення їх до забезпечення з держбюджету за умови 10-відсоткового співфінансування з місцевого бюджету. Цей варіант вивчається, але до конкретного рішення далеко. Ближче – вивести станцію «Дністер» з власності «Інфоксводоканалу» і перевести її в розряд обласної комунальної власності. Тоді кожне з малих міст змогло б робити з нею диференційований розрахунок у залежності від своєї віддаленості. Біляївка, наприклад, у межах якої розташована станція, виявилася б у найкращому становищі. Южне, як найбільш віддалене, у гіршому. При цьому «Інфоксводоканал» став би не засновником цін, а таким же покупцем, як і всі інші організації. Плата за відстань стала б не самим тарифом, а тільки його перемінною складовою. Експлуатаційні витрати були б ураховані станцією тільки до точки підключення. Є над чим думати!
