Сергій Сахненко, професор Одеського регіонального інституту держуправління НАДУ при Президентові України, член робочої групи Фонду «Віче України».
Я не розробник «офіційного» варіанту адмінреформи, а член робочої групи, яка виробила дещо іншу концепцію. Тема АТР у нашій країні обговорюється досить широко, і для будь-якої концепції притаманна певна загальна логіка.
Чим обумовлена необхідність АТР в Україні? Адмінреформа – це один з елементів «надбудови». З'явився новий базис – нова держава, новий економрежим, а надбудова залишилася старою і не може забезпечувати ефективний розвиток. Адміністративні послуги не є якісними. Вони не можуть бути якісними в нинішніх умовах, як по лінії держави, так і по лінії місцевого самоврядування. Тому необхідна децентралізація – передача частини влади від державних структур до місцевого самоврядування.
Одним з головних елементів АТР вважається «велика територіальна громада». Адже сенс не в тому, щоб довести її чисельність до 5 тисяч чоловік ,а в тому ,щоб зробити економічно самодостатньою! Зокрема, за рахунок территоріального збільшення, а також передачі громаді різних (зокрема і матеріальних) ресурсів. Врахуємо, що якій-небудь громаді в 300 чоловік, розташованій на трасі Одеса-Київ, буде легше забезпечити свою економічну самодостатність, ніж іншій з «глибинки», нехай навіть і чисельністю в 20 тисяч чоловік.
При цьому дуже важливо не плутати лінії «державну» і «місцевого самоврядування», не плутати громаду з іншими адміністративно-територіальними одиницями. Ці «одиниці» навпаки повинні бути рівними. Тому що житель України повинен одержувати від держави однакові послуги незалежно від того, де він мешкає. Рівність адміністративно-територіальних одиниць може виходити або з рівності площі, або з рівності чисельності населення, або виходячи з інших інтегральних показників.
Наступне запитання: що дасть нам адмінреформа? Одесі вона може дати багато. По-перше, Одеса може збільшитися в територіальній частині. Тобто, такі можливості є і при нинішній правовій конструкції, але вони ускладнені багатьма моментами. Крижанівка, наприклад, не захоче стати частиною Одеси – тут є певна містечковість. Починаючи від того, що жителям зручніше звертатися до «свого» голови, а не їхати до райадміністрації, і закінчуючи більш низьким рівнем оплати за низку послуг. А ось в межах широкої реформи таке об'єднання здійснити буде легше. Крім цього, при АТР міста з мільйонним населенням одержать особливий статус, що дозволить ефективніше вирішувати питання, що стоять перед жителями цих міст. Це плюс для міста. Територіальна самодостатність Одеси дозволить не мучитися пошуками, де будувати житло і де розвивати промисловість. Крім цього, в адміністративній частині реформа припускає перерозподіл функцій. Багато з них, що зараз перебувають у компетенції облдержадміністрації, цілком можуть стати елементом прав міської ради. А це також додаткові можливості.
І, нарешті, головна відмінність між «офіційною версією» АТР і тією концепцією, яку пропонує наша робоча група. Це – конкретні терміни, це розходження в стратегії і тактиці. В офіційному законопроекті спочатку йшлося про одномоментне і якнайшвидше проведення цієї реформи ближче до виборів. Навіть за умови можливості перенесення, все одно мався на увазі невеликий обсяг часу. Ми ж виходимо з того, що неможливо такого роду речі робити одномоментно.
Для порівняльного аналізу візьмемо приклади двох сусідніх держав – Польщі і Молдови.
Польща свою територіальну реформу (у межах вивіреної концепції) здійснює з 1990-го року і дотепер ще не завершила. При тому, що польська держава створила способи стимулювання об'єднання громад, реформа триває фактично п'ятнадцять років. Цілком протилежний приклад – Республіка Молдова. За п'ять років тут провели три територіальні реформи, остаточно дискредитували їхню ідею в очах населення, і в результаті повернулися до тієї структури, яка була ще при радянській владі. Якщо згадати історію СРСР, то там відбулися три подібні реформи – у 1924, 1928 і 1932 роках – практично за одну ніч. Але подібне можливе лише в умовах централізованої держави і нездійсненне в межах демократичного механізму. Так, держава може «запустити» реформу, але, визнаючи місцеве самоврядування, не можна одномоментно об'єднати територіальні громади без їхньої згоди. А для цього необхідні місцеві референдуми, домовленості, переконання тощо. Таким чином, повільний крок у цьому випадку більш ефективний, ніж кавалерійська атака. Це більш тривалий шлях, проте цивілізований.
