...Нотатки з приводу бібліографічного покажчика «Одеська письменницька організація» у трьох випусках (за 2000 – 2002 роки), виданого Одеською державною науковою бібліотекою ім. М. Горького і зміст яких було, як зазначено в покажчиках, «Схвалено радою Одеської організації Національної спілки письменників України»! Відповідальний редактор покажчика – член НСПУ Григорій Зленко, упорядник Тамара Олейникова.
Коли нещодавно в Одеській Організації Спілки письменників мені вручили одразу три книжечки бібліографічного покажчика “Одеська письменницька організація”, відповідно за 2000, 2001 та 2002 роки, я, як і кожен літератор, втішився: бібліографічний покажчик – це і певний підсумок творчої та громадської діяльності письменника за рік, і його звіт, і підказка для нього самого та для бібліотекарів, учителів, шанувальників його творчості, – що саме опубліковано, на що слід звернути увагу, як і чим жила письменницька організація.
Часу було обмаль, я – каюсь, грішний – лише побіжно погортав усі три книжечки покажчика і поклав на полицю. Аж оце нещодавно пролунав телефонний дзвінок з бібліотеки, і бібліотекарка, яка готує якісь свої заходи, запитує: “Богдане Івановичу, у нас тут виникли неточності... Скажіть будь ласка, ви до якого часу очолювали правління Одеської Організації Національної спілки письменників? У нас тут записано, що по вересень 2002 року. І список членів правління (ради) є”. І зачитує той список.
“Усе вірно, – заспокоюю бібліотекарку. – Я був головою правління (ради); письменники, прізвища яких ви зачитуєте, – членами правління”.
“Дивно, – каже бібліотекарка, – а “Бібліографічний покажчик” за 2001 та 2002 роки, виданий бібліотекою Горького, ви переглядали? Зважте: він схвалений радою Одеської організації Національної спілки письменників”. І на тому кінці поклали трубку.
Ще нічого не розуміючи, починаю переглядати бібліопокажчик за 2001 рік, у якому мовиться, що склад письменницької організації подається станом на січень 2001 року. А сам покажчик справді схвалений радою Одеської організації НСПУ. І що я там бачу?
Виходячи з даних бібліопокажчика, всі хто ним користується, повинні вірити, що в 2001 році головою ради Одеської організації Національної Спілки письменників був... Геннадій Щипківський, який на той час, зауважу, не те, що не був головою цієї ради, а навіть не входив до її складу. А відповідальним секретарем там значиться Володимир Гаранін, який, звичайно ж, відповідальним секретарем в 2001 році не був. З одинадцяти письменників, членів ради, які там названі, шестеро ними теж не були!
І кому, як не відповідальному редакторові цього покажчика, активному учасникові офіційних і неофіційних спілчанських заходів, Григорію Дем’яновичу Зленкові, знати це?! То як тоді зрозуміти появу цієї одвертої дезінформації? А про що думали і чим керувалися нинішній голова ради організації Геннадій Щипківський, відповідальний секретар Володимир Гаранін, всі інші члени ради, коли, схвалюючи текст цього “покажчика”, самовільно призначали себе на штатні та громадські посади? А зауважу, що всі три бібліографічні покажчики були здані до друку наприкінці 2004 року і підписані до друку (тобто до виходу в світ) в грудні 2004 року!
То, може, вони виправили ситуацію при упорядкуванні покажчика за 2002 рік? Ні, той-таки, станом на 1 січня 2002 року, голова ради Г. Щипківський і ті ж самопризначені члени ради. Хоча зрозуміло, що слід було подати склад ради до звітно-виборних зборів, які відбулися наприкінці вересня 2002 року, і після них.
Почекайте, запитаєте ви, а хто ж тоді очолював організацію в 2000 році, і яким був склад ради? А виявляється, не існувало в 2000 році ні самої ради, ні організації. Оскільки в цьому покажчику не подається ні списку обласної організації НСПУ, ні списку ради. І якщо зважити на категоричне твердження: “Схвалено радою Одеської організації Національної Спілки письменників України”, – то рішення про те, щоб не подавати ці відомості, було прийняте саме нею. При цьому Г.Д. Зленко, як ви вже зрозуміли, є активним членом цієї ради.
Але це ще не все! Всі ми не перший день живемо на світі і добре розуміємо, що, готуючи до видання покажчик обласної письменницької організації (на січень 2002 року це було 53 особи), упорядник і відповідальний редактор можуть не помітити, не віднайти якоїсь публікації письменника (чи про письменника) у безмежжі нашої періодики. Це природна річ. Але... Усі ті три роки, які віддзеркалено в бібліографічному покажчикові обласної організації Спілки, і в якому є спеціальні розділи: “Упорядкування. Редагування. Рецензування.” та “Хроніка творчого життя”, за рішенням зборів обласної організації НСПУ, видавався (спільно з Управлінням у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації) щорічний альманах молодих літераторів “Південна ліра” (відповідно: “-2000, 2001, 2002”). До складу редколегії альманаху входило три члени Спілки, впорядковував та редагував альманах – автор цих рядків, а кожному випускові передувало вступне слово головного редактора.
Так от, я все можу зрозуміти. Крім одного: як це пан Зленко в іпостасі відповідального редактора цих трьох випусків бібліопокажчика (той пан Зленко, який жодної згадки про себе, жодної коми у своїй власній бібліографії в цьому покажчикові не пропустив) примудрився забути про те, що обласна письменницька організація усі ці роки випускала... свій альманах! І що це має бути відображено у відповідних розділах та відповідних “персоналіях” членів Спілки. Тим паче, що член Спілки Наталя Палашевська публікувала там добірки поезій, була лауреатом конкурсу “Південна ліра” і членом редколегії. І таких зауважень набирається чимало. Я вже знаю думку про нього кількох інших письменників.
А як могли забути про цей альманах голова ради організації Геннадій Шипківський, відповідальний секретар Володимир Гаранін, усі інші члени нинішньої ради? То, може, хтось пояснить мені, що відбувається?
Я звертаюсь до директора бібліотеки ім. М. Горького (до наукової, державної, підкреслюю, бібліотеки ім. М. Горького) Ольги Федорівни Ботушанської. Шановна Ольго Федорівно! На кожному з титульних листів цих бібліопокажчиків зазначається, що вони видаються під егідою і від імені Міністерства культури і мистецтв України та Одеської державної наукової бібліотеки, яку ви маєте честь очолювати. То, може, час пояснити відповідальному редакторові Г. Зленку, що його власні уподобання та амбіції – це його особиста справа. І що за те, за що йому як штатному працівникові бібліотеки (так само, як і редакторові Т. Олейниковій) доручили бути відповідальним, “таки-да” треба відповідати. І що облдержадміністрація не для того фінансує видання цих бібліографічних покажчиків, щоб ваші співробітники мали змогу демонструвати свою безвідповідальність, на десятиліття наперед закладаючи одверту дезінформацію для всіх, кому, як отій спантеличеній бібліотекарці, що мені зателефонувала, не пощастить скористатися вашими “покажчиками”.
