«Бюджет України-2006» та проблеми економічного розвитку країни – такою була провідна тема зустрічі Прем’єр-міністра України Юрія Єханурова та міністра фінансів України Віктора Пинзеника з представниками засобів масової інформації, яка відбулася 18 листопада в Києві, в клубі Кабінету міністрів. Подаємо нотатки з цієї зустрічі нашого спеціального кореспондента.
Одразу хочу застерегти, що на час нашої зустрічі з високими урядовцями, як, втім, і на час публікації цих нотаток, Бюджет країни на 2006 рік Верховною Радою прийнято все ще не було. Ось чому на одному з двох офіційних документів, які підлягали нашому обговоренню, значилося досить скромне: “Кабінет Міністрів України. Бюджет-2006 (2-ге читання). Листопад 2005 р.”.
Щоб з’ясувати, чому цей бюджет так тяжко, з такою гострою полемікою проходить обговорення в Парламенті, особливих пояснень нікому з присутніх у залі давати не потрібно було. Але Прем’єр-міністр все ж таки пояснив, що принципове обговорення проекту Державного бюджету – річ цілком закономірна і звична. Мало того, він “заспокоїв” журналістів запевненням, що “так було і так буде завжди, доки існуватиме Парламент”.
Та все ж таки був один важливий момент, який вибивав цьогорічний процес прийняття Бюджету зі звичного парламентського річища – це дивовижний і мало чим виправданий популізм бюджетно-соціальних пропозицій, якими деякі фракції та окремі депутати від опозиції намагалися, якщо не зірвати цей процес, то, принаймні, дуже, чи не до самих березневих виборів, затягти його, а, по суті, довести до абсурду. Тим часом і міністр фінансів, і Прем’єр-міністр вважають проект Бюджету соціально виваженим, в якому передбачено, і то цілком конкретно, чимало дуже важливих позицій. І з ними важко не погодитися.
Не переказуватиму позиції всього Бюджету, та в цьому й нема потреби, але на кількох дуже важливих позиціях, засвідчених цими статтями, все ж таки зупинюся. Упорядники цього документу визначили вісім пріоритетних напрямів, або “цілей”: зростання соціальних виплат; збільшення інвестицій; зниження податків; розвиток села; розбудова доріг; охорона здоров’я; підтримка освіти; зміцнення самоврядування. І певні зрушення в цих напрямках справді намічено. Досить сказати, що мінімальна пенсія наших громадян зростає з 332 до 366 гривень. Звичайно, за наших цін та наших темпів реальної інфляції, зростання незначне, та все ж таки... З 1 січня мінімальна платня становитиме 350 гривень, замість нинішніх 332, в липні вона вже становитиме 360, а в грудні має зрости до 400 гривень. До речі, Юрій Єхануров звернув увагу журналістів на те, що, на популістській хвилі та всупереч законам економіки, в деяких галузях у нас виходило так, що зарплата виявлялася значно нижчою за пенсії. Що абсолютно неприпустимо. Планується і значне зростання пенсій військовослужбовців – до 1210 гривень (з 928) та інвалідів – ліквідаторів – з 273 до 950.
Оскільки переважна більшість журналістів прибула з регіонів, то дуже гостро постало питання розвитку сільських районів. І цікаво, що творці “Бюджету-2006” спробували максимально конкретизувати та адресно визначити державне фінансування тих чи інших напрямів розвитку села. Так, вони пропонують не взагалі виділяти кошти на розвиток медицини області, а потім гадати-перевіряти, на що, на які чиновницькі забаганки, ці кошти було витрачено. Тому... відомо, що в Україні зараз діє 3 тисячі сільських амбулаторій, от Мінфін і пропонує на кожну з них виділити по 32 тис. гривень, а, крім того, по 7 тисяч гривень – на кожен із 16 тис. сільських фельдшерсько-акушерських пунктів. Або ще... В Україні нині існує 489 адміністративних районів. У Бюджеті цільовим призначенням заплановано на кожен із цих районів закупити по машині “швидкої допомоги”.
Якщо зважити, що в багатьох сільських районах по-сучасному обладнаних “швидких” майже не залишилося, або ж вони давно відпрацювали свій ресурс, то поява нової машини – справжня подія. А головне, виконання усіх названих пунктів за статтею витрат легко піддається контролю. Якщо ми вже говоримо про село, то не слід забувати і про розвиток базових галузей його. З Бюджету випливає, що 849 млн гривень держава виділяє на розвиток тваринництва. І це при тому, що значна частина тваринництва забезпечується приватним фермерським капіталом, який, до речі, теж матиме державну підтримку. У графі “фермерські господарства й інші бюджетні програми” значаться 394 млн грн. Не забуто й про аграрну науку та освіту на селі, а також про соціально-культурний розвиток села: відповідно 1377 млн та 1046 млн гривень. На жаль, дуже скромною видається кредитна підтримка сільськогосподарських виробників та довгострокове кредитування – всього лише по 500 млн грн. Лише 210 млн буде виділено на розвиток рослинництва, та 185 млн – на розвиток садівництва, виноградарства і хмілярства.
Особливий інтерес становить розділ Бюджету, над яким значиться: “Нові програми для села”. Серед них віднаходимо і вже названі статті витрат, які стосуються сільської медицини, і статті: ремонт сільських шкіл – 150 млн, інформатизація сільських шкіл, газифікація та електрозабезпечення – 265 млн, і навіть програма “Питна вода” для села, до якої раніше руки в держави просто не доходили; тут аби забезпечити питною водою міста, а села якось вже обійдуться криницями. Та, як виявилося, вже не обійдуться. Зараз на цю програму упродовж наступного року планується витратити 130 млн гривень. Кошти, звичайно, дуже скромні, але все ж таки певна тенденція відчувається.
Ні-ні, про городян теж не забуто. П’ятдесят мільйонів виділяють на рухомий склад електротранспорту, понад 6 мільярдів – на будівництво доріг та їх облаштування. Передбачено значні кошти на забезпечення учнів 1 – 4 класів стовідсотковим гарячим харчуванням та підручниками. На 50 млн збільшується фінансування на утримання дітей-сиріт і на 70 млн – на пільговий проїзд у транспорті.
Під час зустрічі стався цікавий випадок. Уважно вивчивши брошуру з проектом Бюджету, я з подивом відзначив про себе, що, поза дуже докладну деталізацію багатьох статей, у ньому навіть згадки нема ні про розвиток двох десятків наших морських портів, ні про розвиток – а якщо вже казати правду, то, по суті, не про розвиток, а про відродження – наших торгового, риболовецького та пасажирського флотів; ні про фінансування значної морської інфраструктури: включаючи вивчення стану узбережжя, з його зсувами, спорудження захисних дамб, забезпечення потреб навігацій... Таке враження, що нібито Україна вже не є великою морською державою з двома морями, кількома судноплавними ріками і десятками портів. І тоді я звернувся що Прем’єр-міністра з запитанням:
– Чи розумієте Ви, мінфін, всі укладачі “Бюджету-2005”, що наші порти, пароплавства, суднобудування, рибальство, зрештою, вся морська інфраструктура – це не просто величезна й апріорі прибуткова галузь економіки. Це ще й величезна соціальна проблема, адже в кожному приморському портовому місті до чверті населення зайняті в “морській” сфері. То чому це не відображено в “Бюджеті-2006”?
Пригадую, як Прем’єр-міністр і міністр фінансів обмінялися здивованими поглядами, погортали брошуру, мабуть, щоб переконатися, що про “морську державу Україну” там справді забуто... Й ось що відповів Прем’єр:
– Це, звичайно, дуже важлива галузь. Ми обов’язково вивчимо ці питання і повідомило ЗМІ, така інформація обов’язково надійде.
Каюсь, я не здогадався запропонувати Прем’єру та міністру фінансів свої візитки та попросити, щоб, як тільки вони згадають про те, що Україна – двічі морська держава, а Одеса, Іллічівськ та інші наші міста є портовими, нехай обов’язково зателефонують мені та повідомляють про це. Але, якщо говорити серйозно, то як можна було пропонувати текст “Бюджету-2006”, в брошурці якого розписано геть усе, аж до таємничої статті “Розвиток фінпослуг у сільськогосподарських регіонах” на що виділяється 26 млн гривень, і при цьому забути, що всі узбережжя Дунаю, двох морів та Дніпра усіяні портами, в яких уже почали забувати, які вони там на вигляд торговельні та пасажирські судна?
Не могла не зацікавити нас, одеських журналістів, і доля Припортового заводу, що в місті Южному: продаватимуть його чи не продаватимуть? Прем’єр відповів, що продаватимуть, але поки що в тому варіанті, в якому цей комплекс хотять продавати, він “не є привабливим для покупців”. Тому стоїть завдання зробити його привабливішим для продажу з аукціону, а вже тоді шукати надійного покупця.
Внаслідок скорочення Збройних сил України, вже зараз вивільнилося близько 240 військових містечок – з усіма будівлями та земельними ділянками. Як, наприклад, без господарського ставлення до цих містечок, Прем’єр послався на той факт, що одне з них, розташоване на березі моря, наші горе-господарники примудрилися продати за якихось там 26 тис. доларів, хоча стартова ціна його могла бути в кілька разів вищою, а на аукціоні продаж його, за оцінками експертів, можна було довести до десяти стартових цін.
Між іншим, цікава закономірність: якщо продавати такі об’єкти нерухомості за конкурсом, можна домогтися подвійної реальної ціни продажу, якщо ж продавати з аукціону, як правило, ціна може складати до десяти собівартостей. Усі набуті таким чином кошти уряд планує використати, здебільшого, на розвиток соціальної структури Збройних сил, і передусім, будівництво житла. До речі, на прикладі Одещини ми вже маємо факти розкрадання одного з містечок, в якому вартість втраченого оцінюється щонайменше 16 млн гривень!
Серед вселенського плачу з приводу того, які ми бідні на нафту та газ, і як ми залежимо від цін та “краників” сусідів, досить незвично пролунали слова Прем’єра про те, що Україна все ж таки володіє досить значними запасами пального, що у нас є величезні території газоносного морського шельфу та окремих нафто- і газоносних регіонів, і проблема полягає в тому, що нам слід віднайти кошти для їх освоєння, тобто йдеться передусім про вдале та вигідне залучення інвестиційного капіталу. Тим часом уряд планує віднайти 300 млн гривень, аби підтримати ними наступного року вітчизняне літакобудування. І вже як про особисту мрію Юрій Єхануров говорив про створення в недалекому майбутньому власного, українського супутника зв’язку – що є справою технічно виправданою й економічно вигідною.
Звичайно, ті суми коштів, які ми бачимо в різних соціально спрямованих статтях “Бюджету-2006”, ще не здатні вражати нашу уяву і свідчити про те, що Україна стала по-справжньому заможною, економічно стабільною державою. Але кожна реалістично мисляча людина віднайде в них обнадійливі ознаки зростання добробуту, а головне, прагнення уряду вивести країну з економічного занепаду.
