Великомихайлівський – один з аграрних, а, отже, і дотаційних районів області. На цьому акцентував увагу в бесіді зі мною голова районної ради Степан Павлович Швець. А якщо в районі немає промисловості, морського порту, великого залізничного вузла або туристичної інфраструктури, йому важко, та й неможливо мати збалансований бюджет, який би задовольняв основні його потреби.
– І це не наша провина, так склалося історично, що ми, як і деякі сусідні райони, були і залишаємося виробниками сільськогосподарської продукції, – продовжував він. – Тому цілком природно, що нас тією чи іншою мірою дотують. Бо район і сільські громади навряд чи зможуть утримувати на свої кошти соціальну інфраструктуру і забезпечувати її працівників заробітною платою.
Але це не означає, що сільські ради не виконують плани щодо прибутків і не можуть себе самофінансувати. На думку голови райради, основна проблема полягає в застарілих принципах формування бюджетів, коли грошові потоки направляються до центру. А потім вже центральна влада визначає розмір субвенцій для тієї чи іншої території.
Цілком перспективним і розумним було б залишати зароблені гроші, з урахуванням відрахувань визначених сум на державні потреби, громадам. Тоді й дотувати сільські райони доводилося б у значно менших обсягах.
Зрозуміло, що далі в нашій бесіді ми перейшли до теми сільського господарства – основи економіки району.
– Не секрет, що в нашому, як, власне, і в інших районах області, фундаментом нашого благополуччя залишаються великі сільськогосподарські підприємства, – констатував С. Швець. – На зорі аграрної реформи великі надії покладалися на фермерські господарства, але, на жаль, надії не виправдалися.
Справа в тому, що ані тоді, ані тепер держава не в змозі забезпечити їх довгостроковим пільговим кредитуванням. Тому фермерство сьогодні не відіграє значної ролі ані в сільгоспвиробництві, ані в соціальному розвитку села.
І останнє для голови райради має першорядне значення.
– Там, де вдалося зберегти великі сільськогосподарські підприємства, там дотримуються вимог сівозміни, розвивається тваринництво, підтримується соціальна інфраструктура села, – констатує Степан Павлович. – Для прикладу можу назвати такі господарства як «Дружба народів», «Моноліт», «Топаз», «Колос».
Треба сказати, що райрада і райдержадміністрація, яку очолює А. Дарієнко, зуміли налагодити діловий діалог з керівниками великих сільгосппідприємств і фермерських господарств. Саме завдяки їхній спонсорській допомозі вдалося упорядкувати багато Будинків культури і клубів, відремонтувати фельдшерсько-акушерські пункти, тією чи іншою мірою підтримувати інфраструктуру населених пунктів у цілому.
В районі проблем чимало. Досить сказати, що тут газифіковано не більше 10 відсотків населених пунктів, не кожен з них забезпечений у достатній кількості якісною питною водою.
Одне слово, перед органами місцевого самоврядування стоять великі завдання. І вирішення кожного з них сприймається як маленька перемога. Цього року, наприклад, вдалося забезпечити вугіллям усі 26 ФАПів району. Під кінець року планується газифікувати Цебриківську дільничну лікарню і почати ці роботи у Великокомарівській. Серйозно в районі зайнялися створенням на територіях сільських рад підприємств щодо обслуговування житлово-комунального господарства.
І це тільки короткий перелік того, що вже зроблено і робиться в районі.
