Ситуація, яку переживають лоцмани ДП «Дельта-лоцман», викликана не морською стихією. Уже понад півроку, починаючи від звільнення з посади колишнього начальника Віктора Бездольного і призначення на його місце колишнього співробітника підприємства Олександра Голодницького, цілий колектив трясе від конфлікту. Він викликаний нестиковкою думок профкому і керівництва з питань оплати праці, а також щодо обсягу повноважень, які, як вважають лоцмани, адміністрація цілеспрямовано прагне обмежити, що, зокрема, виражається у спробах перекроїти зміст колективного договору. Про це було відкрито заявлено на конференції, проведеній профспілкою ДП «Дельта-лоцман» 25 листопада 2005 року в Одесі.
Щоб відітнути які б то не було підозри в келійності конференції, на засідання було запрошено спостерігача із Центральної Ради профспілки працівників морського і річкового транспорту України. Двічі профком пропонував брати участь у спільному обговоренні проблеми й директору ДП "Дельта-лоцман" О. Голодницькому. Але він з головного офісу в Миколаєві навіть не направив сюди жодного із представників адміністрації.
При цьому керівництво своїми діями, по суті, зірвало легітимність конференції. Основний корпус присутніх на ній складали лоцмани Одеського і Придунайського басейну. Для дотримання умов легітимності 1463 чоловік штату, який обслуговує порти цього регіону, мали висунути по одному делегатові від ста чоловік. Таким чином, число членів конференції для визнання її правомочною мало скласти 74. Але прибуло тільки 56.
Перший заступник голови профкому ДП "Дельта-лоцман" Віктор Пилипенко пояснив, що зрив заходу було організовано: адміністрація відмовилася оформити делегатам відрядження, таким нескладним прийомом утримавши їх від можливості прибути на конференцію і скласти кворум. Ті, хто перебували в залі, приїхали на свій страх і ризик. Чому так? З реплік, які пролунали в залі, стало зрозуміло, що колег зупинили конкретні натяки керівництва, що якщо делегати приїдуть сюди самовільно, то їх звільнять. Серед присутніх не було лоцманів, на яких очікували із Маріуполя, Очакова, Вилкового, Широкої Балки, а також Херсона та Миколаєва.
Ця історія знає й інші приклади тиску. У квартирах багатьох співробітників лунали телефонні дзвінки анонімів, які попереджали про наслідки такої профспілкової активності. Точно у такій же манері зверталися до дружин, пропонуючи їм зупинити чоловіків. Як тільки В. Пилипенка було обрано до профкому, йому зателефонували на мобільник, коли він стояв на містку і здійснював проведення судна, і погрозливим шепотом сказали: "Куди ти лізеш?" При цьому немов забувалося, що лоцман – державне особа, яка відповідає за безпеку іноземного судна у наших водах. І відволікати його увагу на роботі, м'яко кажучи, не етично. Люди скаржилися, що їх нервували виклики до прокуратури. Голову профкому Олександра Давидова було доведено до серцевого нападу.
Фатальні події переслідують В. Бездольного. Він дивом уцілів в аварії. Слідством доведено, що в гальмових шлангах його автомашини було зроблено три проколи. Доказів, що ця пригода має стосунок до даного конфлікту, немає. І все ж таки факт неординарний, і колегами тлумачиться по-різному: до чужого рота не приставиш ворота. Перед зняттям з посади В. Бездольного було звинувачено попереднім міністром транспорту і зв'язку в розкраданні майже мільйона державних гривень при будівництві каналу Дунай – Чорне море. Сім місяців слідчий відділ прокуратури вивчав матеріали, але ніякого криміналу так і не знайшов. Сьогодні В. Бездольний через суд відновлюється на посаді. Можливо, незабаром він повернеться на колишнє місце. Але членом своєї профспілкової організації він залишався завжди, тому був присутній на конференції.
Далі з виступу В. Пилипенка стали зрозумілі дії керівництва підприємства, які викликали обурення та протест багатотисячного колективу.
Так, відповідно до витягу із протоколу № 16, складеного на засіданні профкому 13 листопада 2005 року, у жовтні лоцманам не було виплачено премію. Хоча у підприємства є фінансові можливості. До слова, його рентабельність тримається на професіоналізмі та сумлінній праці лоцманів. Але дивним чином виявилося, що півтори тисячі фахівців – лише порушники трудової дисципліни.
Профспілкові лідери були ущемлені найбільше. Так, В. Пилипенко здійснив складне проведення великого балкера, що принесло підприємству 40 тис. гривень прибутку. Однак замість того, щоб одержати премію, він виявився ще й боржником підприємству на суму 59 гривень. З приводу позбавлення людей преміальних, юрист-консульт ЦР ППМТУ Станіслав Ковалик зауважив, що тут питання не в окремих амбіціях, а йдеться про порушення колективного договору в принципі.
Тому, відстоюючи позиції трудового колективу, заступник голови профкому змушений був направити позовну заяву до суду, а також скаргу до прокуратури на директора О. Голодницького.
Тим часом, адміністрація намагається диктувати профкому тезу щодо скорочення преміальних зі 100% до 55%. В. Пилипенко розцінює це як спосіб "зменшити заробітну плату колективу руками профкому".
Але це не вичерпує всієї глибини проблеми! Конференція визнала, що спроби змінити колективний договір, насправді є бажанням адміністрації обмежити участь колективу в житті підприємства. Вона хоче виключити пункти 3.1.1 – 3.1.4, які регулюють питання "продажу і передачі в оренду майна, реструктуризації та приватизації підприємства". Тобто проводити ці господарські акції без узгодження із профкомом. Попросту "роздерибанити" підприємство шляхом його реорганізації, як сказали лоцмани. Тому вони заявили про незгоду з точкою зору начальника підприємства, що профкому надано занадто багато повноважень.
Звідси В. Бездольний пропонує формулу вирішення. Насамперед, скликати повноцінну конференцію, представлену необхідною для повної легітимності кількістю делегатів. По-друге, створити базу для утворення нової незалежної профспілки, до роботи якої не зможе втручатися апарат. І, нарешті, розробити колективний договір, у якому обумовити всі умови виплати нормальної зарплати.
