Часто слухаючи розповіді учасників бойових дій, ветеранів війни, ловлю себе на думці, як несхожі ці скромні, сивоголові люди на героїв-воїнів з кінофільмів і книжок про війну. Адже вони такі привітні, добрі, спокійні... Саме таке враження справив на мене учасник Великої Вітчизняної війни, захисник Сталінграда, кавалер орденів “Отечественной войны” І ступеня, “Красной Звезды”, “Богдана Хмельницкого” і чотирнадцяти медалей Василь Григорович Гоменюк.
Народився він 23 березня 1916 року в Овідіополі Одеської області. Селянин від діда-прадіда завжди любив землю і тягся до неї. Тому й вчитися пішов до Одеського сіль¬госпінституту на виноградаря. Тут, на п'ятому курсі, його й застала війна. Від¬строчкою, як старшокурсник, не скористався, пішов на війну добровільно.
Пам'ять Василя Григоровича зберегла всі до одного епізоди боїв, які довелося пережити. І під Сталінградом, коли, незважаючи на запеклі бої, довелося відступати. І оборону в самому місті, коли рота охороняла завод “Красный Октябрь”, до якого запекло рвалися фашисти. В одній з таких атак В.Г. Гоменюка поранило (рука досі не згинається), а потім і контузило (тривалий час він не міг вимовити жодного слова). Але після лікування у госпіталі він знову воював і знову був поранений...
Тільки навесні 1944 року зміг повернутися до Одеси. Тут зустрів Перемогу, а потім, закінчивши вуз, одержав диплом з відзнакою. Протягом сорока років В.Г. Гоменюк був беззмінним директором навчального господарства “Червоний хутір”, яке своїми високими врожаями і мільйонними прибутками славилося на весь ре¬гіон.
Таким і залишив своє дітище Василь Григорович, ідучи на заслужений відпочинок. Його колишні колеги, співробітники, студенти-аграрії не втрачають з ним зв'язку, щиро вітають зі славним ювілеєм – дев'яносторіччям. Здоров'я та бадьорості вам, Василю Григоровичу!
