На громадських, а потім і парламентських слуханнях про шляхи реформування системи охорони здоров'я ставилося питання про потребу підвищення рівня правових відносин між лікарем і пацієнтом як споживачем медичних послуг. Це диктується подальшим розвитком медичної галузі, і стоматології зокрема, за теперішніх ринкових умов.

Якщо медична послуга (підкреслимо: саме послуга, а не допомога) підлягає стандартизації на державному рівні, то слід сказати про ціновий механізм, який стає багатоукладним (особисті внески, благодійність, оплата послуг підприємствами, страховими компаніями тощо), і про відповідальність за кінцевий результат, яка здебільшого, припадає на одну конкретну особу – лікаря-виконавця.

Правові акти в галузі охорони здоров'я надають громадянам різноманітні права. І насамперед – право вибору фахівця і лікувальної установи. Адже будь-який пацієнт бажає лікуватися у лікаря, який має не лише добротні професійні якості, але й високу культуру та моральність, до того ж, ручається за надійність роботи своїх помічників. Для пацієнта важливо, щоб стоматологічна медустанова (кабінет) будь-якої форми власності підвищувала якість послуг шляхом придбання сучасного обладнання, впровадження нових методів діагностики та лікування, вдосконалення профе¬сійної майстерності.

Один із головних елементів успіху лікування – зміцнення довіри хворого до лікаря. І тут багато важить дотримання лікарської таєм¬ниці. Обов’язок лікаря (і медперсоналу) – зберігати таємницю про факт звертання пацієнта по медичну допомогу, про стан його здоров'я, зокрема і стоматологічного. Той, своєю чергою, користується правом знати все про своє захворювання, методи діагностики та лікування, можливі наслідки. Тільки в такому разі пацієнт стає свідомим союзником лікаря у боротьбі з хворобою. Як казав у ХІІІ столітті один відомий медик, звертаючись до хворого: «Нас троє: ти, хвороба і я. Якщо ти будеш зі мною, нас буде двоє, хвороба залишиться одна – і ми ї здолаємо».

Але, щоб досягнути успіху, лікар має одержати від пацієнта повну інформацію, потрібну для призначення та проведення лікування. Це його невід'ємне право. Пацієнт просто повинен, нічого не приховуючи, розповісти, на які хвороби раніше хворів, які скарги на самопочуття, чи є алергійні реакції на ті або інші медикаменти тощо. Якщо хворий щось приховав, і тому виникли ускладнення в лікуванні, то провини лікаря тут немає, але кому від цього легше?

Перебуваючи на прийомі у стоматологічному кабінеті, пацієнт має право вимагати знеболення проваджуваних лікарем маніпуляцій. Проте перед анестезією стоматолог мусить провести пробу на чутливість до того чи іншого анестетика, проінформувати пацієнта про результат проби і, відповідно до інструкції, вирішити рішення. Якщо у хворого підвищена чутливість до знеболюючих препаратів, то добір потрібної речовини здійснюється в алергоцентрі.

Обстеження та лікування мусить провадитися за умов, які відповідають жорстким санітарно-гігієнічним вимогам: це також невід'ємне право пацієнта. Відомо, що лікарі, медперсонал стоматкабінетів та їхні пацієн¬ти належать до категорії підвищеного ризику щодо захворюваності на цілу низку небезпечних інфекцій, бо постійно відбувається контакт із кров'ю, слиною хворих. Тому робота стоматологічних поліклінік і відділень перебуває під постійним наглядом санітарних служб; усі нормативи щодо дезінфекції, передстерилізаційного очищення та стерилізації інструментарію виконуються медиками неухильно. Це запорука збереження здоров'я і пацієнтів, і медперсоналу.

Надаючи той чи інший вид стоматологічної допомоги (видалення, відбілювання зуба, пломба, протез, імплантант тощо), лікар повинен дати встановлені гарантії щодо термінів дії виконаного лікування, рекомендації щодо дотримання особистої гігієни, особливостей догляду за ротовою порожниною і користування результатами, наприклад, реставрації, протезування тощо. Пацієнт мусить знати, що недотримання рекомендацій може призвести до небажаних наслідків.

Належить йому знати і про те, що лікар, звичайно, не має права вибору пацієнта, але може відмовити у допомозі (не за життєвими показниками!) в тому разі, якщо пацієнт відхиляє запропонований фахівцем варіант лікування. Це повинне бути відбито у медичній картці хворого, яка обов'язково складається на кожного пацієнта поза залежністю від форми власності стоматологічної медустанови і є як медичним, так і юридичним документом.

Виходячи з вищевикладеного, ми і запропонували проект договору про гарантії стандарту і якості стоматологічної допомоги, яка надається тією чи іншою лікувальною установою. У такому договорі фіксуються основні питання взаємин між медустановою і пацієнтом з чітким зазначенням прав та обов'язків сторін, і це, до речі, в останні роки практикується у стоматології, особливо при протезуванні, ортодонтії, імплантації.

Договір зобов'язує пацієнта повідомити про перенесені захворювання або про їх наявність на час звертання до стоматолога, виділяючи при цьому хронічні хвороби, найнебезпечніші інфекції, алергійні реакції, а також дані про належність до диспансерного обліку і медикаментів, що вживаються.

Наступний пункт передбачає докладне інформування пацієнта про стоматологічний діагноз, особливості лікування, а також одержання консультацій лікаря. Підкреслюється при цьому: «Пацієнт поставив лікареві всі запитання про умови стоматологічного втручання й одержав вичерпні роз'яснення».

У ІІ частині договору – гарантії стоматолога, до яких включено такі умови, як проведення стоматологічного втручання тільки з відома паці¬єнта, з урахуванням отриманих від нього достовірних даних, відповідно до стандарту і якості, адекватних установленому діагнозу; цілковите виключення інфікування пацієнта у процесі лікування; увага до загального стану хворого при виборі медикаментозного лікування; дотримання обумовлених термінів проведення стоматологічного втручання; збереження лікарської таємниці. Окремо обумовлюється, що в разі надання платних послуг (протезування) всі розрахунки проводяться лише зі згоди пацієнта і з обов'язковою наявністю бухгалтерського документа.

Договір підписується пацієнтом і лікарем-стоматологом, стає невід'ємною частиною амбулаторної картки хворого в поліклініці. Гарантом лікаря є лікувальна установа.

Суть договору одна: ризик обох сторін рівноцінний, що зобов'язує і стоматолога, і пацієнта сумлінно й неухильно виконувати всі умови, викладені у підписаному ними юридичному документі.

Хотілося б довідатися про думку колег, широкої громадськості з приводу нашої пропозиції.

А. АНТОНЕНКО, головний лікар Одеської міської стоматологічної поліклініки № 5;

В. БУРДЕЙНИЙ, головний лікар обласної стоматологічної поліклініки