На плац-майдані Одеського морвокзалу, де розпочиналася експозиція виставки, провадженої в рамках ІV Міжнародної асамблеї туристичного бізнесу, було багато відвідувачів. Вони з інтересом оглядали блискучі яхти, невеличкий «прогулянковий» літачок, акваланги сучасних конструкцій, костюми для занурень. А потім надовго зупинялися біля павільйонів і стендів з матеріалами про «зелений» туризм.
Про його значення як вид відпочинку для одних і спосіб заробітку для інших останнім часом говориться на всіх рейтингових заходах туристичної громадськості. Справді, не кожному по кишені поїздка до гірського Непалу або далекого Таїланду із їхньою дивовижною природою та фантастичним круїзним сервісом. Регіонами «зеленого» туризму є наші поля, ліси та примор'я. Місця не екзотичні, зате рідні. Щоб дістатися до них, не потрібне оформлення віз, проходження митних процедур, адаптації до незвичного клімату, досить декількох годин їзди.
– Чим може заманити відпочивальника нехитрий туристичний продукт нашого українського села?
– Насамперед ми даруємо людям наше щиросердне тепло. Воно саме по собі дефіцит у цьому сповненому турбот і поспіху світі. А потім знайомимо їх з фольклором, нагадуємо про глибоке народне коріння, від якого ми всі пішли. Ця сила й живить. Адже наш народ умів і працювати, і веселитися, і знав, як прийняти гостя, – говорить Світлана Окулова.
Вона приїхала на виставку асамблеї з села Миколаївка Білгород-Дністровського району, щоб презентувати громадську організацію «Берегиня», де працює виконавчим директором.
Вона мешкає в цьому селі й на собі відчула, що таке перебиватися на скромну пенсію. Власне метою створення цієї організації була практична спроба допомогти слабкозахищеним соціально, незаможним верствам населення, до яких, на жаль, можна віднести більш ніж півсела. Багато хто не знають, як перебороти безробіття. А прийом туристів саме дасть можливість і реабілітувати свій суспільних статус людини при справі, й, звичайно, прогодуватися. Принаймні доки триватиме теплий сезон.
– Які розваги ви можете протиставити тим, що пропонують конкуренти із професійного тур-бізнесу?
– Ми надаємо те, чого люди позбавлені в містах, але чого потребують – мирне проводження часу. Як не дивно, багато городян, відірвавшись від своїх бухгалтерських рахунків, засідань, ком¬п'ютерів, вирвавшись зі своїх «крутих» офісів, одержують безліч задоволення хоча б від того, що можуть босоніж пройтися по ранковій росі, надоїти собі парного молока на сніданок, зібрати букет цілющих трав. Бажаючі можуть самі стовкти борошно й спекти по-справжньому запашний хліб. В людях оживає генна пам'ять, і вони з радістю готові виконувати здорову працю землероба: скопувати город, возити гній, правити возом із запряженими кіньми, навантаженим свіжо¬скошеним сіном. Тут же й лазня, і пасіка, й народні пісні. Нема чого й казати, що стіл для гостей різноманітить увесь колорит народного хлібосольства. До того ж, «зеленому» туристові не потрібно вирішувати проблему, куди подіти на ці дні свого пса чи кішку. А «робінзонада» екстремального проводження часу, хоча й елітарного, але дорогого, цікавить далеко не кожного.
– Чи є критерії класності садиб, які надаються господарями для туристів?
– У нас є свої «соняшники», які свідчать про ступінь комфорту, що надається, подібно до того, як готелі мають зірочки.
Але потрібна сертифікація на серйозному рівні за розробленими та офіційно встановленими правилами. Ліцензія на вид діяльності має містити в собі гарантії того, що сервіс та харчування в господаря будуть відповідати якісним стандартам. Хотілося б, щоб були створені буклети, підготовлені каталоги послуг, які надаються господарями. Настільки необхідна для цивілізованої основи бізнесу сертифікація залишається поки що в розряді добрих побажань, які не дійшли навіть до намірів, – говорить С. Окулова. – Наш «зелений» туризм поки що зелений, йому ще треба дозрівати.
Сільському пенсіонерові не здолати цю комерцію без підтримки держави. Але чим вона допомагає? За словами головного фахівця з туризму Білгород-Дністровської райдержадміністрації Юрія Коломійця стало зрозуміло, що питання допомоги бажаючого почати «зелений» бізнес, перебувають, м'яко кажучи, у стадії розробки. Потрібне рекламне забезпечення. Потрібні гарантії під одержання стартових коштів, потрібні клопотання від органів влади, щоб кредити були пільговими або навіть безвідсотковими. Потрібно провадити тренінги, які показують, як організувати справу, як залучити клієнтуру. Наприклад, С. Окулова навчалася цьому з обміну досвідом у Польщі. Зрештою, потрібно пояснити селянам, що це може принести прибуток. Не можна тримати інформацію, як таргана в банці. Потрібно обмінюватися досвідом. Усього цього, на жаль, немає.
Найголовніше, що немає інформаційного центру, де бажаючий міг би одержати відомості про те, куди поїхати, які умови оплати, які розваги йому пропонуються.
Михайло Жмуд, який репрезентував на виставці Придунайський інформаційний центр «Вилкове – Пелікан-Тур», охарактеризував його роботу як успішну. Але зізнався, що центр створено тур-агентами, тобто без допомоги райдержадмі¬ністрації.
Ніяк протягом декількох років не можуть подати на сесію міськради комплексну програму розвитку узбережжя в Южному. Чудовий ландшафт і чистота морської води могли б перетворити його в один із найбагатших курортів чорноморського узбережжя. Але благоустрій пляжів обмежується наявністю грибків від сонця та тапчанів. Можна говорити про непрямі доходи, які одержуються від продажу морозива, пиріжків та напоїв. Таким чином, виставка тільки позначила проблему. Хто буде її вирішувати?
