Села Любомирка та Мурована – найзвичайнісінькі села у Котовському районі. У Любомирці мешкає 1100 чоловік, у Мурованій – 456. За останню чверть століття у них нічого не споруджувалося, а про газові плити і колонки тут знають лише з чуток, бо газифікованих будинків практично немає.
Але ось настали нові часи, на керівні посади прийшли люди діяльні і небайдужі.
Керівництво Любомирською сільською радою сільчани довірили Анатолію Петровичу Титаренку, якого добре знали багато років. Та й як не знати, коли після звільнення з армії він тривалий час працював у селах дільничним інспектором міліції, кожного із сільчан знав в лице, громадський порядок був зразково-показовим.
Потім він закінчив університет, звільнився з міліції і пішов на роботу до міськводоканалу – оператором насосної станції, розташованої на території Любомирки.
Та й зовнішністю своєю Титаренко одразу ж приваблює до себе: високого зросту, широкоплечий, уважний погляд. Поруч з цим спокійним, впевненим у своїх силах тридцятивосьмирічним сільським головою і сам починаєш відчувати, що все сказане ним буде виконано.
А задумав зробити Титаренко для своїх виборців чимало, причому багато із задуманого реалізується вже зараз.
Першочергове значення приділяється питанням газифікації рідних сіл. Розробляється проектно-кошторисна документація, вже визначені підрядники. За рахунок коштів газових фірм прокладається труба високого тиску, розведення ж по селах інвестуватимуть самі сільчани.
– Багато в чому це стало можливим завдяки обласному керівництву, – говорить Анатолій Титаренко.
З подачі сільського голови, приватний підприємець Олег Миколайович Тимуш взяв земельні наділи в оренду у бажаючих. Згідно з укладеними договорами, 1,5% від зібраного врожаю на орендованій ділянці Тимуш віддає орендодавцеві, причому хто хоче, той бере зерном, або борошном, а хто хоче – грішми. Багато це чи мало – судити не нам, однак незадоволених у селах немає, скарг до сільради не надходило.
Сільчани Тимушем задоволені: якщо потрібно – він і присадибну ділянку скопати допоможе, і транспортом виручить, і матеріальну допомогу надасть.
Щорічно, 15 лютого, у день виведення радянських військ з Афганістану, Олег Тимуш надає матеріальну допомогу воїнам-афганцям і батькам загиблих сільчан.
Анатолій Титаренко з гордістю показує мені під'їзну асфальтову дорогу, що з'єднала центр Любомирки з адміністративними будинками.
– А нещодавно, – розповідає Анатолій Петрович, – ми домовилися з транспортним підприємством і проклали новий маршрут, що з'єднує наші села з Котовськом, по якому кожні 1,5 години курсуватимуть два мікроавтобуси. Тепер у сільчан не буде проблем, як довезти сільгосппродукти на місцевий ринок. А для поліпшення мобільного зв’язку, який так полюбився жителям наших сіл, у Любомирці ми ставимо вишку “Київстар”.
– Розв’язанню соціальних питань ми намагаємося приділяти якнайбільше уваги, – продовжує свою розповідь Титаренко.
– Капітально відремонтована школа, у якій навчається понад сто дітей, наближається до кінця спорудження дитячого садка на 20 місць, запланували відкрити ще одну бібліотеку.
У бібліотеці, розташованій у будинку сільради, мені вдалося побувати. Чисто і світло, на стелажах – кілька тисяч томів книжок.
– Читачі наші задоволені, – говорить бібліотекар із двадцятирічним стажем Лариса Борисівна Денисенко, до того ж депутат сільради. – Розмаїтість їхніх літературних смаків, ми намагаємося задовольнити.
Неоціненну допомогу в роботі надає і секретар сільради Софія Германівна Осипова, яка працює тут понад чверть століття.
– Люди в нас гарні, – підкреслює Анатолій Титаренко. – Чого тільки варті директори сільських шкіл, люди, яким ми довірили виховання нашого підростаючого покоління.
Любомирською школою керує Радислав Карлович Єрсак, потомствений педагог, який прийняв естафету у свого батька, а в Мурованій директорує Володимир Петрович Глущук, який до того ж викладає історію.
– До речі, про історію, – Анатолій Петрович Титаренко серйознішає.
– Нещодавно ми цілком реконструювали і привели у належний вигляд пам'ятник нашому славетному землякові, двічі Герою Соціалістичної Праці Євгену Блажевському, жителю Любомирки, який працював бригадиром у колгоспі ім. Горького, знаменитому селекціонерові, який вирощував елітні сорти кукурудзи.
– Пам'ять про нього – це частина нашої історії і повинна жити у наших серцях. Тому що без історії немає ні минулого, ні майбутнього…
