Сьогодні, коли до літературного потоку вливаються річки графоманської писанини, з обережністю береш в руки кожну нову книжку віршів. І відчуваєш радісне, світле чуття пізнання, причетності до істинно прекрасного, якщо автор володіє й архітектонікою вірша, і його пульсуючою ритмікою, й глибиною думки, яку доносить образно, уникаючи при цьому стилістичних викрутасів та нагромаджень. Джерелом такого яскравого чуття стала для мене книжка віршів Людмили Максакової "На пределе восторга и слез". Як багато вмістила вона тих переживань автора та її ліричного героя, що близькі людям, які живуть за законами честі, совісті та обов’язку. Які живуть, не забуваючи про відповідальність перед матір'ю та батьком, перед собою, перед рідним краєм, де з'явилися на світ, перед країною та народом. І ще – перед Божими заповідями, які неодмінно постукають до сердець усіх нас на непростих життєвих дорогах. Й щиро віруючих, і тих, хто виряджається у тогу атеїста.

Кожен вірш поетеси – частка її долі, її погляд на навколишній світ і на тих, із ким вона поділяє непрості, сповнені і радощів, і прикрощів будні. І навряд чи хтось із читачів не підпишеться під словами, які визначають її життєве кредо:

Я жизнь благодарю

За запахи и краски,

За вечер и зарю,

За песни и за сказки,

За розовый рассвет,

За море и за солнце,

И за большой секрет, –

Что ты – мой свет в оконце.

Книжка "На пределе восторга и слез" сповнена філософії добра. Її пронизує почуття ніжності, турботи та занепокоєння, любові і жалю. Вона дає предметний привід для широких роздумів про наше місце та життя, до осмислення буття, спонукує плекати усе чесне, чисте й добре, засноване на християнській моралі та людинолюбстві.

Закономірний той факт, що поетеса присвятила цикл віршів, найдорожчій людині – матері. Вони сповнені непідробної любові, щирості та замилування.

…О, как ты, мама, пела, как ты пела!

Года бегут. И силы уж не те…

Спасибо же, родная, что сумела

Любовь сберечь к добру и красоте!

И к песне чистой, светлой и высокой.

Ее, как праздник, людям подарить.

Я эту песню свято и глубоко

Люблю, ценю и буду век любить!

О, как ты, мама, пела, как ты пела!

Ты в песнях душу выразить сумела.

Сумела выжить. Справиться с бедой.

Я так горжусь, родимая, тобой.

Иду по жизни, песни те храня.

Они, как завещанье для меня.

Написано книжку двома мовами – російською та українською, що не послаблює цілісності її тематики і художніх вартостей.

Із поетичною творчістю Людмили Максакової я вперше познайомився, коли вона працювала в "Одеських вістях" перекладачем. Колеги із задоволенням відзначали постійне зростання її майстерності, щиро привітали із виходом у світ першої книжки віршів. Якщо порівнювати збірку поезії "На пределе восторга и слез" із дебютною книжкою Людмили Максакової "По ребусу дорог", то мимоволі напрошується необхідність відзначити значне творче зростання автора й побажати поетесі нових віршів, які зцілюють і ранять душу.