Цей уродженець Фрунзівського району, котрий мешкав у Кодимському районі, не один рік намагався прокручувати угоди, що завжди закінчувалися невдало.
Наприклад, мед, що він брав на реалізацію у місцевих жителів, з потенційним подвійним «наваром», чомусь не продавався або пропадав. Горе-бізнесмен приїздив до господаря, плакав, падав у ноги, пояснював, що його «кинули», але гроші він обов'язково поверне.
Селяни вірили земляку і погоджувалися на розрахунок на виплату. Щоправда, товар за роки розрахунку дорожчав у кілька разів, але люди були раді одержанню хоч якихось грошей.
Проте мед та інша сільгосппродукція, як і обдурювання у райцентрах – це не той масштаб. Потрібно було переїздити до Одеси. Найнявши окрему недорогу квартиру у 2002 році, Олександр (ім'я змінено) почав шукати той вид бізнесу, де можна за короткий час заробити багато грошей. Через якийсь час нішу, у якій шахрай міг досить безбідно існувати, було виявлено.
На світ з'явився респектабельний бізнесмен з паспортом, ідентифікаційним кодом, чистий перед законом (він навіть довідку приносив про відсутність судимостей), який торгує із зарубіжжям. Тільки от у нього не було представницької машини. За неї він давав як передоплату близько 1000 доларів. До речі, день прокату такої іномарки коштує близько 100 доларів.
Олександр буквально заворожував власників «лексусів», «тойот» і «мерседесів» з Одеси та Іллічівська. Вони погоджувалися на всі його пропозиції і умови. У підсумку господар дорогої іномарки одержував гроші і запевнення в акуратному ставленні до машини. Олександр же мав на руках доручення на керування і документи на автомобіль.
Минав час. Власники авто чекали наступних платежів, а «вигідний клієнт» телефонував з кордону, розповідав про нескінченні затримки і проблеми, конфіденційно визнаючи, що везе контрабанду, і йому обов'язково потрібно розрахуватися, що він змушений був залишити машину під заставу.
А в цей час автомобіля вже на світі не було. Одразу ж після прощання з врученням тисячодоларового задатку і запевненнями у взаємній відданості шахрай переганяв автомобіль до Києва.
Там Олександр телефонував до найближчої майстерні з розбирання, номер якої вичитував у газеті і повідомляв, що він у столиці вперше, географії її не знає, але пропонує на розбирання непотрібний йому імпортний автомобіль.
Коли з розбирання приїздили подивитися на «мерс», який коштує 22 тисячі доларів і пропонований до розбирання за 6,5 тисячі доларів, у салоні автомобіля з одеськими номерами виявлявся чоловік у формі митника.
– На номери можете не дивитися, вони фальшиві, – розповідав шахрай. – Я їх причепив, щоб даішники не зупиняли. Кум працює на митниці, ми тільки-но перегнали машину через митницю. Розмитнювати не хочу, вона мені не потрібна. Якщо машина вам підходить, беріть ключі і забирайте.
До слова, чоловік у формі кумом не був, як і митником. Це був подільник Олександра, якого той незабаром «кинув» на гроші, і лжемитник відмовився з ним «працювати».
Продавши за копійки нову іномарку і одержавши гроші, шахраї поверталися до Одеси. Як задаток за прокат наступної престижної іномарки її господареві, який після цього вже більше ніколи не бачив свою машину, вручалася частина отриманих за розбирання попередньої жертви грошей.
Один потерпілий громадянин – господар трьох новеньких «тойот». Щоб окупити зазнані на придбанні автомобілів витрати, чоловік здавав їх у прокат небідним людям. Серед таких виявився і наш шахрай.
Він спокійно пояснював господареві авто: «У мене ваш автомобіль, який я взяв у прокат за 50 доларів на день. Іншим людям я його здаю у прокат по 70 доларів на день. Тобто наварюю щодня 20 доларів. Скільки за місяць одержуєте ви і скільки я? Непогано. Притому і вам добре, і мені вигідно».
Чоловік віддав Олександру всі три свої іномарки. Притому за другу і третю шахрай розраховувався з коштів, отриманих за розбирання першої....
Дружина, яка перебувала з дитиною вдома, знала, що чоловік в Одесі займається бізнесом. Яким – і не здогадувалася. Головне, що гроші і ретельно вибрані подарунки Олександр їй привозив з Одеси регулярно.
Цікаво, що скарг і претензій до міліції на шахрая не надходило, вже дуже довірливі наші люди... Та й машини громадяни віддавали Олександру цілком добровільно, ніхто не чинив на них жодного тиску.
Недовірливим виявився тільки один господар орендованого автомобіля, що і визначило долю Олександра. У здану в прокат машину був вмонтований радіомаячок, який чітко показує місцеперебування авто. І коли Олександр телефонував господареві, розповідаючи про те, що перебуває у Гомелі на митниці, той по радіомаяку бачив, що машина стоїть у Києві.
Господар іномарки прийшов до міліції. Відслідковуючи роботу маячка, він раптом побачив, як той виключився, і вирішив, що це сів акумулятор. Хоча все було значно простіше: просто машину вже розібрали...
Співробітники міліції пізніше розповідали, що вони знайшли у Києві сліди від однієї машини – кузов. Без скла, дверей, просто голий кузов.
…Олександр одержував задоволення від того, що «кидав» багатих лохів. У розмові із заступником начальника Малиновського райвідділу міліції підполковником міліції Сергієм Білюгою він розкрився: «Я у них останнього не забирав, без шматка хліба ніколи не залишав».
Тут він розрахував чітко: люди, позбавлені останнього шматка хліба, могли і вбити, і скалічити. Тут же, як з'ясувалося пізніше, багато автовласників вже махнули на свої іномарки рукою. До тих же, хто його особливо допікав, Олександр приходив особисто, пропонуючи повернути документи на машину і розірвати договір. Автовласники відмовлялися, розраховуючи трохи пізніше дістати солідний прибуток за оренду...
Зараз з усіма витівками шахрая розбирається слідство. Скільки йому не вистав позовів за розібрані машини, він їх все одно не зможе сплатити, тому що майна свого не має. Яку кількість дорогих машин розпотрошили, сказати теж складно. Сьогодні відомо поки що про десять.
Якщо ж хтось здав в оренду респектабельному підприємцеві середніх років дорогий автомобіль, наполегливо рекомендуємо звернутися до Малиновського райвідділу міліції.
