Уже кілька років поспіль усі, хто їде на південь Одещини, обов’язково звертають увагу на дивовижну рекламу «Біогаз» на одній із будівель села Прилиманського зі вказаними мобільними телефонами братів Петра та Анатолія Радіонових. Так вже склалося, що навіть не маючи вищої освіти, обидва зайнялися винахідництвом. А якщо точніше, вирішили видобувати газ із органіки.
Якось старший із братів – Петро роздобув неповну сторінку журналу “Наука і техніка”, де йшлося про нову технологію виготовлення газу-метану, іншу десь знайшов сусід Валерій. Так вони “спіймали” один одного. Потім до них долучився молодший брат Петра Анатолій. Валера зрештою “загубився”, і лишилися тільки брати Радіонови.
Якби там не було, діло все ж пішло. Спочатку місцеві Кулібіни створили таку собі домашню лабораторію. Добре, за сировиною бігти нікуди не треба було. Перегною в будь-якому селі знайдеш стільки, скільки треба. Проблеми виникли з іншим: створенням самого макету, а потім і невеличкої технічної бази. Але впоралися і з цим.
Починалося ж усе у 80-ті роки минулого століття, коли з’явилася ідея видобутку подібного газу у Радянському Союзі. Саме тоді фахівці замислилися не лише у СРСР, а й у Румунії, Польщі, Голландії. І пов’язано це було з пошуками нових, економічніших технологій.
Радіонови вже тоді вирішили запатентувати свій пристрій, і у них все вийшло. Скажемо чесно, не одразу. Практично братам необхідно було винаходити колесо: кілька разів усе переробляли у своєму пристрої, з’являлась нова модель, що була практичнішою і, головне, менш енергозатратною. (Тепер у камері йшло не перемішування сировини, а її рихлення. В цьому разі і температура дотримувалася вища – до 54 – 56 градусів.
Як результат – одержання декларативного патенту на корисну модель, виданого відповідно до Закону України «Про охорону прав та винаходів корисних моделей». Підписано цей документ керівництвом Державного департаменту інтелектуальної власності та Міністерством освіти і науки України.
За фахом і старший з братів – Петро, і молодший – Анатолій були будівельниками. Обоє зводили споруди в Московській, Тверській областях, Іркутську. А Петро, свого часу працюючи уніформістом в Одеському цирку, навіть об’їздив, крім Камчатки, весь Радянський Союз.
Живуть українські Кулібіни не дуже заможно. Петру 49 років, мешкає у власному будинку в селі Прилиманському Овідіопольського району, молодшому Анатолію сорок чотири, проживає в Одесі. Сьогодні в Каховці Херсонської області, на місцевій птахофабриці, вже готова до експлуатації трикамерна установка, змонтована на базі 40-футового контейнеру спеціалістами місцевого заводу сільгоспагрегатів. Зроблено це за кресленнями братів. А як сировина використовується пташиний послід. Хоча можна злегка змінити технологію, видобуваючи за добу від 150 до 200 кубометрів метану. Тільки така невелика модель може обігрівати взимку 7 – 8 двоповерхових будинків. В Каховці все вже змонтовано. Зупинка за тим, що в Автономній Республіці Крим зафіксовано спалах пташиного грипу. Щодо механіки, то вона повністю готова.
До речі, сировиною може бути не тільки органіка, а й сміття, очищене від твердих фракцій. Самі ж установки можуть виготовлятися як з бетону, металу, металобетону, так і з інших матеріалів.
До речі, до братів Радіонових вже надійшли замовлення з Польщі; Хмельницького, Дніпропетровська – всього на сім установок.
На цю ж тему в Миколаївському прес-клубі реформ відбулося засідання. Представники місцевих, а також одеських, херсонських та кримських ЗМІ, разом з експертами обговорювали питання енергозбереження взагалі та проблеми впровадження енергозберігаючих технологій на півдні України й шляхи їх розв’язання зокрема.
В умовах постійного подорожчання традиційних енергоресурсів (природного газу, електроенергії, вугілля) актуальним стає впровадження в комунальному господарстві населених пунктів України енерго– та ресурсозберігаючих технологій і альтернативних джерел енергії. У грудні минулого року в Миколаївському національному університеті суднобудування ім. Адмірала Макарова, на базі якого працює Центр прикладних досліджень в енергетиці, відбулася друга науково-технічна конференція, присвячена проблемам муніципальної енергетики. Було розглянуто різні аспекти науково-технічних, організаційних та екологічних питань, пов’язаних з дослідженням, проектуванням, виготовленням та експлуатацією муніципальних систем енергозбереження. Як зазначив тоді Миколаївський міський голова Володимир Чайка, основні системи тепло-, електро-, водопостачання міста, як і більшості регіонів країни, були побудовані понад 50 років тому й на сьогодні потребують модернізації. При цьому необхідно вирішити питання їхнього подальшого розвитку.
Фахівці Центру прикладних досліджень в енергетиці мають достатній досвід щодо цього. Так, за останні роки була розроблена комплексна програма енергозбереження в Миколаївській області на період до 2008 року, виконані аудиторські перевірки енергосистем ряду промислових підприємств і понад 200 організацій бюджетної сфери, розроблено та впроваджено на кількох підприємствах енергозберігаюче обладнання. Також за участю фахівців центру проектувалися і впроваджувалися когенераційні установки, в тому числі в системі теплопостачання Донецька. Стосовно проблем Миколаєва, то співробітники центру розробили Програму удосконалення системи теплопостачання, створено її електронну карту-схему. Складність проблеми полягає в тому, що комплекс робіт з розвитку енергозабезпечення міст – це завдання багатопараметричне та багатокритеріальне, а розвинута наукова база не може використовуватися через відсутність державної підтримки. Наприклад, багато говориться про вітрильну енергетику. Виробництво цього виду енергії є дорожчим, ніж будь-який інший. Але в усьому світі постачальні підприємства купують цю енергію у виробника за дорожчою ціною, а продають за дешевшою – різницю дотує держава. В Україні ж це не відображено законодавчо й досі немає “зеленого” тарифу для вітрильної енергетики, що є головним стримувальним фактором розвитку цього альтернативного виду енергопостачання.
За словами начальника територіального управління Держінспекції з енергозбереження в Миколаївській області Михайла Балакірева, за наявності нормативної бази в країні взагалі відсутня дійова державна політика в галузі енергоефективності. 1994 року Верховна Рада прийняла Закон України “Про енергозбереження”, 1995 року був створений Державний комітет України з енергозбереження, 1997 року – ухвалена Державна комплексна програма з енергозбереження, з 2000 року статус урядового органу державного управління має Держінспекція з енергозбереження. Після паливної кризи взимку 2005 – 2006 рр. Президент України своїм Указом створив Національне агентство з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР). За здійснення державної політики в регіонах країни відповідають облдержадміністрації в особі управлінь енергетики, транспорту та зв’язку і спеціально створених підрозділів (відділи, сектори).
В той же час занепокоєння ситуацією в України виказує Європа: Україна сьогодні на одиницю ВВП витрачає в 4 рази більше енергоресурсів, ніж в європейських країнах. Тому деякі фінансові інститути – Європейський банк реконструкції та розвитку, Північна екологічна фінансова корпорація (NEFCO) та ін. – готові запропонувати свої схеми та механізми впровадження енергозберігаючих проектів. Це кредитне фінансування проектів державного і приватного секторів, надання кредитних ліній для українських банків тощо. Україна, в свою чергу, повинна мати конкретні пропозиції та розробки, які б відповідали європейським вимогам.
Отак злилися в одну дві теми, що відповідають актуальній проблемі нетрадиційної енергетики. Здається, важливі як перша, так і друга частини.
