Як кажуть, журналістів важко чимось здивувати. Але керівникові Держінспекції з контролю якості ліків в Одеській області Валентину Решетняку це вдалося. Чому? Тому що на його прес-конференцію, присвячену підсумкам роботи минулого року, прийшла рекордна кількість журналістів – три. Усі ми представляли друковані ЗМІ. Не було кореспондентів жодного радіо- чи телеканалу. Погодитися з тим, що не цікавить колег таке актуальне питання, як якість та безпека ліків, я, зрозуміло, не могла. Проблема, скоріше, була в людині, яка влаштувала прес-конференцію. Я згадала, як минулого року, за аналогічних обставин колеги обурювалися, що їм не представили жодних конкретних фактів, що характеризували б роботу інспекції у нашому регіоні. Цього разу усе відбувалося саме за таким сценарієм.
Отже, Валентин Решетняк нагадав, що інспекція була створена 1997 року. Зараз 265 суб’єктів господарювання займаються виробництвом, оптовою та роздрібною торгівлею лікарськими засобами. Є 5 підприємств, де виробництво налагоджено у промислових умовах, 40 аптечних складів, 540 аптек. Минулого року було проведено 269 перевірок суб’єктів господарювання, 102 аптечних пунктів, 160 лікувально-профілактичних закладів. Лабораторією інспекції перевірено 3628 серій зразків ліків. Невідповідність чинній лікарській документації встановлена щодо 360 найменувань ліків. 22 матеріали перевірок направлені до органу ліцензування. В результаті анульованими виявилися 19 ліцензій.
На жаль, отримати конкретну відповідь, які саме суб’єкти господарювання і за які порушення втратили ліцензії на право реалізації лікарських засобів, не вдалося. Валентин Віталійович запропонував зателефонувати до інспекції додатково, щоб отримати цю інформацію. Як на мене, це ті, факти, що керівник повинен знати напам’ять. Бо тоді незрозуміло, навіщо він йшов на прес-конференцію до облдержадміністрації, якщо окрім теоретичної частини щодо організації роботи нічого сказати не може? Теорія вона, звичайно, річ цікава, але щонайбільше фахівцям, а не журналістам.
Неконкретними були відповіді і на інші запитання колег. Вони базувалися на інформації, яку кожний журналіст має можливість легко знайти в інтернеті. Прес-конференції ж провадять задля розширення фактичної бази з того чи іншого питання стосовно ситуації в регіоні.
Дуже цікавою мала бути розмова про країни, ліки з яких найчастіше вилучають з реалізації. Серед них лідерами є Індія, Туреччина, Росія, Німеччина, Угорщина, Бельгія, Франція. Багато проблем виникає і з вітчизняними лікарськими засобами.
Декілька років тому мені довелося прочитати цікаву книгу „Фармацевтична та продовольча мафія”. Її автор розповів про роботу, яка ведеться у розвинутих країнах щодо виробництва медикаментів. Там вивчають віддалені результати від прийому ліків на здоров’я людей. І дуже часто знімають препарати з виробництва, виявивши їх можливий негативний вплив. Вражало те, що майже весь перелік знятих з виробництва ліків у інших країнах тоді можна було побачити у наших аптеках. Не думаю, що на сьогодні ситуація змінилася на краще. Скоріше за все, підозрілі чи небезпечні ліки, коли їх забороняють у країнах - виробниках, починають активно рекламуватися та просувати на українському ринку. Як споживачам, за таких умов, захистити своє здоров’я від небезпечних ліків? На жаль, на це запитання на прес-конференції відповіді ми теж не почули.
Наш кор.
Віктор Чамара: «Історія Укрінформу вміщує кілька епох»
Одне з чільних місць у переліку подій Української революції 1917-1921 років, указ про заходи з відзначення 90-річчя яких підписав Президент України Віктор Ющенко, належить створенню у 1918 році Українського телеграфного агентства. 90 років його наступникові – Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ» – виповнюється 16 березня 2008 року. Чим сьогодні живе агентство, як бережуть у колективі його історію, продовжують традиції, збагачують літопис справ минулих поколінь, наскільки комфортно почувається йому у новому тисячолітті – про це розмова нашого кореспондента з генеральним директором Укрінформу Віктором Чамарою.
– Пане Вікторе, як би Ви коротко охарактеризували пройдений агентством шлях?
– Як і у житті будь-якої людини, на ньому були і тернії, і зірки, був буремний час революційних подій, утворення Української держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським, проголошення Української Народної Республіки, прихід більшовиків. Були перші і наступні радянські п’ятирічки, були Голодомори, були Велика Вітчизняна, освоєння цілини. Кожен з цих періодів можна, звичайно, деталізувати, розгорнути в ціле історичне полотно. Однак все це – вже історія. І вона, ця історія агентства, без сумніву, вміщує кілька епох.
– А якщо все ж до неї звернутися, хоча б до того часового відліку, який має живих свідків і учасників з числа нинішніх працівників, то які події особливо пам’ятні у контексті висвітлення їх Укрінформом?
– Найтяжча – аварія на ЧАЕС і її ліквідація. Хтось, можливо, скептично махне рукою, мовляв, чи багато тоді дозволялось розповідати про жахливу катастрофу, і наскільки доступною була інформація. Тим то й вагували тоді кожна новина, кожне слово про все, що було пов’язано з Чорнобилем. І першопрохідцями тут були репортери Укрінформу (на той час РАТАУ). Саме вони давали повідомлення і з Прип’яті, і з Чорнобиля, які розходилися світом у перші ж з моменту аварії дні. А перший фотознімок зруйнованого реактора, зроблений з гелікоптера нашим фотокором Володимиром Репіком, надрукували, без перебільшення, газети практично всіх країн.
Примітно, що, фактично, всі ми їздили у район аварії в оперативному порядку, не оформляючи відряджень, – і репортери, і фотокори, і водії. Тоді було не до цього. З тієї когорти, на жаль, довчасно пішли з життя Олександр Синельник, Анатолій Піддубний. Такою ціною агентство виконувало свій обов’язок.
Ще однією подією, висвітлення якої по праву є помітною віхою в історії Укрінформу, стало проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України. Укрінформ першим поширив повідомлення про це доленосне рішення нашого парламенту, яке швидко облетіло зарубіжжя.
– Відтоді минуло майже два десятиліття. Якими були для агентства вони?
– Різними. Ми активно включились у міжнародне співробітництво, ще у 1995 році стали членами Європейського альянсу інформаційних агентств, де нашими партнерами стали інформагентства 29 країн. Позаторік за ініціативою Укрінформу на установчій конференції у Києві створено Причорноморську асоціацію національних інформаційних агентств. За двосторонніми угодами ми співпрацюємо сьогодні з понад 50 зарубіжними агентствами та інформаційними службами, серед яких, зокрема, одні з найстаріших і найавторитетніших у світі – Сіньхуа (Китай), ТАНЮГ (Сербія), БТА (Болгарія), Бі-Бі-Сі (Велика Британія), ІТАР-ТАСС (Росія), МТІ (Угорщина), Пренса-Латина (Куба, Південна Америка) тощо.
Прагнемо нарощувати технічний потенціал, запроваджуємо новітні технології, нові інформаційні продукти, зокрема мультимедійні.
– Давайте спробуємо стисло окреслити сьогоднішню візитівку Укрінформу.
– Укрінформ щодоби продукує і поширює за різними напрямами до 1000 новин українською, англійською, російською та німецькою мовами і до 300 фотознімків. Маємо близько 15 власних сайтів, більшість з яких створено на підтримку важливих державних програм, зокрема соціального спрямування. Ось-ось об’єднаємо всі наші інтернет-ресурси у потужний портал.
У 12 країнах – Берліні, Будапешті, Брюсселі, Вашингтоні, Пекіні та інших столицях – працюють власкори Укрінформу. Їх коментарі, до речі, доволі часто можна почути у новинах Національної радіокомпанії, на телеканалах. Про інтегрування Укрінформу у міжнародний інформаційний простір я вже говорив. До речі, ми у числі 12 агентств – членів Європейського альянсу з 30, які активно розвивають мультимедійний напрямок.
– З вашої розповіді виходить, що все доволі гладко. Чи так це насправді? Тим більше, що проблем у вітчизняній інформаційній сфері чимало, та й конкурентів у Укрінформу вистачає.
– Конкуренція, хай і жорстка, це нормально: вона мобілізує, змушує постійно шукати нові рішення, проектувати, впроваджувати.
Що ж до проблем, то їх дійсно вистачає. Головна – постійний брак коштів, насамперед, на розвиток. Досить трішечки пригальмувати з тим чи іншим проектом, і відстав безповоротно. А за цим – цілком прагматичні наслідки, які не обмежуються втратами агентства, а зачіпають і державні інтереси. Чого вартує, приміром, програш іноземному ЗМІ в оперативності важливого повідомлення, певен, пояснювати не треба. Особливо, коли це стосується подій, важливих для України у геополітичному контексті, суспільних інтересів. Ви ж знаєте: у будь-якій інформації обов’язково є суб’єктивний момент – авторський. Але ще гірше, коли у неї примішується інтерес іншої держави, причому на збиток нашій, що трапляється доволі дуже часто. Запустять таку, з дозволу сказати, новину, і виправдовуйся потім довго-довго.
Фінансова залежність спричиняє низку похідних проблем – технічних, програмно-технологічних, кадрових.
– До речі, агентство задовольняє рівень підготовки фахівців нашими вузами?
– Як на мене, навіть наймогутніший університет не підготує фахівців, які задовольняють вимоги роботодавця на всі 100. Бо й умови і завдання, і мета у кожного з них природньо свої. Що ж до агенційної журналістики, то, на моє переконання, це не просто окремий напрям, це вже окрема сфера. Адже в Україні нині більше ста агентств. Отже, треба застосовувати спеціалізовувану підготовку, готувати репортерів. Тим більше, що сучасний репортер у світових агенціях – універсал: крім інформаційного фаху, він має широку спеціалізацію і озброєний фото- і відеокамерою.
Наскільки мені відомо, саме такий підхід сповідують у навчальному процесі у Київському інституті журналістики. Наступний крок – урізноманітнення форм підготовки. Переконаний, що на часі вже – запровадження іменних творчих майстерень. Як це давно практикується у театральному та кіномистецтві, художньому ремеслі тощо. Скажу навіть більше: в Укрінформі такий підхід застосовується. Але то вже – післядипломна підготовка.
– Вікторе Федоровичу, на пам’яті кілька реформацій у Вашому агентстві і навіть його тимчасова ліквідація, зміни назви РАТАУ, Укрінформ, ДІНАУ, знову Укрінформ. Це що?
– То все чиновницькі експерименти, які нелегко, але треба було пережити і вистояти. Адже це були удари не просто по колективу, а по багатьох його поколіннях, по історії, по бренду. По міжнародному авторитету, зрештою.
– Можна уже вважати, що все позаду?
– Вдаримо тричі по дереву. У 2005 році Президент України Віктор Ющенко підписав доручення розробити і здійснити заходи щодо реформування і розвитку Укрінформу з урахуванням кращого світового досвіду. Ці заходи – у процесі реалізації.
– Ми бажаємо Укрінформу успіхів. І з ювілеєм Вас! До речі, як і коли відзначить його колектив?
– Дякую. Плануємо відзначити у травні – така традиція. Певен, що це свято всіх наших партнерів, читачів, слухачів і глядачів.
