Видатний першодрукар Федоров досі перебуває у списках тих, які «безвісти пропали»
Львів, узятий в облогу дощами, наповнюється сенсаційними чутками: по музею мистецтва стародавньої української книги бродить примара. Про її реальність розповідають чергові працівники і охоронці, які чують найчастіше вночі важкі кроки у залах і знаходять на підлозі експонати, котрі раптом впали з вітрин і стін.
– Найпростіше віднести це явище до містики, – говорить завідувачка музею Лариса Спаська. – Але не можуть же бути однаковими галюцинації відразу у кількох людей! Я, наприклад, була шокована, коли з однієї із полиць сховища фондів на моїх очах почала повільно висуватися книжка Івана Федорова. Дивовижно, що вона впала, відкрившись на розділі «Чин погребения»…
Чи не в цьому основна суть того, що відбувається? Адже біографія першодрукаря взагалі досі викликає пересуди. Поки що ніхто не довів навіть його походження. Отже, не можна аргументовано спростувати судження багатьох вчених про те, що він народився не в Москві (за офіційно прийнятим трактуванням подій), а на заході України чи Білорусі, що прізвище Федорович він вимушено змінив у «першопрестольній», підлаштувавшись під «москалів»...
Зате викликають захоплення його книги «Апостол», «Учительское Евангелие», «Букварь», «Псалтырь», «Часослов» та інші. Мати їх у своїх колекціях – велика честь для будь-якого музею.
Де ж закінчив свій славетний життєвий шлях Іван Федоров? Щодо цього сумнівів ані у кого немає: у церковних документах, що дивом збереглися, сказано, що першодрукар похований на цвинтарі біля Онуфріївського монастиря у Львові (де була його друкарня) 5 грудня 1583 року. На жаль, потім його останнє пристановище через перебудову монастирської території кілька разів змінювалося, доки не… загубилося серед сотень інших покійників.
Що ж насправді відомо зараз? Тривалі і копіткі дослідження ентузіастів, яким треба вклонитися за безкорисливу працю, дозволяють з великою часткою ймовірності припускати, що останки Івана Федорова, його сина Івана Друкаревича, який був палітурником і помер через рік після батька, а також невістки і онука першодрукаря поки що перебувають у… сейфі музею мистецтва стародавньої української книги у Львові. Сюди їх привезли на зберігання після безлічі судово-медичних експертиз, думок вчених і документальних підтверджень церковнослужителів у результаті розкопок в Онуфріївському комплексі у 1975 році. Судячи з усього, тут же є й останки інших людей цієї епохи…
Проте цілковитої упевненості і в цьому немає. Поки що як важливий доказ приймається висновок ігумена Онуфріївського монастиря Модеста-Марка Гриневецького, який у XVII столітті, написавши на першому виданні «Апостола»: «А сам печатник похоронен в нашей церкви», намалював і його надгробну плиту.
Отже немає нічого дивного в тому, що Львів наповнюється чутками про примару неупокоєного Федорова.
Останнім часом з’ясуванням істини у цій вкрай делікатній справі активно займаються старший науковий працівник НДІ і музею антропології Московського державного університету Денис Пежемський, а також науковий працівник інституту археології Академії наук України Олександра Козак. Всебічну підтримку їм надають директор Львівської галерії мистецтв, відомий вчений, Герой України Борис Возницький, у віданні якого перебуває музей мистецтва стародавньої української книги і Генеральне консульство Російської Федерації у Львові.
Проте нерозв’язаних проблем залишається багато, про що відверто розповів мені нещодавно Денис Пежемський, який знову побував у Львові. Цілком зрозуміло, що він обережний у висновках, хоча дуже налаштований на подальші раціональні дії.
У антропологів вже немає сумнівів в тому, що останки, що збереглися, були знайдені в Онуфріївському монастирі, що вони належать до певного періоду часу. На жаль, ідентифікація останків – не в їхній компетенції. Ось у чому горезвісна заковика, яка гальмує з’ясування істини.
Можна довго міркувати про необхідність вивчати історичні корені, значимість спадщини для нинішніх часів, але багатослів’ям справу не просунеш. Ось і в даному випадку був вкрай потрібен науково-дослідницький проект комплексних заходів щодо підтвердження останків Івана Федорова. Тепер він є. Його автор – Денис Пежемський.
Першочергове – радіовуглецевий метод встановлення віку за зразками кісток, хімічний аналіз останків.
– Не заглиблюючись у специфіку, – розповідає Денис Пежемський, – повідомлю, що в деяких сучасних лабораторіях можна з’ясувати, в який саме період вживалися ті або інші друкарські фарби, який осад вони залишали у кістках працівників. Наприклад, загальновідомо, що Федоров використовував певний вид золота для кольорових заставок і малюнків. Якщо вдасться виявити його дрібнюсінькі частинки в останках, то це буде сенсацією!
У основі мого проекту – створення творчого колективу, всередині якого чітко розподілені обов’язки. Пошуками вчених не обійтися – потрібна підтримка державних структур. Наприклад, в Україні поки що немає відповідних лабораторій, обладнаних ультрасучасним устаткуванням. Доведеться звертатися до Німеччини або Голландії, де є необхідні апарати. Їх треба на час одержати, оскільки перевозити десятки грамів кісток для спалення і аналізу ризиковано – можна залишитися без жодних доказів…
Цілком очевидно: час істини ще не настав. Потрібні зусилля дуже багатьох людей – вчених-подвижників, дослідників-ентузіастів, впливових державних чиновників – і фінансовий внесок спонсорів, різних фондів, щоб в долі першодрукаря Івана Федорова не залишилося недосліджених сторінок, щоб останки людей, які зберігаються в музеї (кому б вони не належали), були поховані по-християнському.
