ЧИ БУВ ГОМЕРІВСЬКИЙ АХІЛЛ НАСПРАВДІ ВЕЛИКИМ УКРАЇНЦЕМ?
Інтернет-сайти цими днями дружно сурмили про сенсаційну знахідку вітчизняних археологів. У Дніпропетровській області, на батьківщині незабутнього героя «Малої Землі» Леоніда Ілліча Брежнєва, учені виявили могилу не менш легендарного воїна: Ахілла. Сина владаря мирмидонян Пелея й морської богині Фетиди, що викупала малечу у водах підземної ріки Стікс, завдяки чому в Троянській війні він зажив слави невразливого. На жаль, «безпрограшну серію» Ахіллових перемог перервала стріла Париса, що догодила чоловіку точно в п’яту. Саме за неї маленького Ахілла тримала колись любляча матуся під час купання в ріці підземного царства, – у результаті зробити сина безсмертним не вийшло…
Чи можна зі знахідки робити висновки, ніби українцями (а не греками, що приписали Ахілла до своєї нації) були також його батьки, а Стікс насправді – відома кожному Керченська протока? Українські вчені до єдиної думки в даному питанні поки не дійшли. Якщо в Інституті археології Національної академії наук України не схильні зв’язувати знайдені під Нікополем останки з легендарним воїном, – менш авторитетні пересмішники задоволено потирають руки. Мов, а Генріх Шліман таки був неправий: Трою насправді варто було шукати не в Малій Азії, а... в Україні! Зокрема, там, де перебувають руїни легендарної Ольвії. Тобто відносно недалеко від нашої Одеси. Відповідно, і вхід до Пекла, тобто пак Тартар, теж розташований в Одеській області. Конкретно – у Кілійському районі на острові Зміїному.
ДОВІДКА «ОВ»
Ольвія – велике античне місто на березі Дніпровсько-Бугського лиману на південь від Миколаєва; у часи розквіту в ньому мешкало 20 – 25 тисяч жителів. Древні греки, які заклали місто у 6-му сторіччі до нашої ери, змінили кіммерійців та скіфів. У 450 році до нашої ери його відвідав Геродот. Він зробив перший опис історії, географії й звичаїв народів, котрі тоді складали населення тієї частини теперішньої України. У 331 році до н.е. Ольвію невдало намагався завоювати полководець Олександра Македонського Зопіріон. У середині I сторіччя до н.е. місто зруйновано гетами під проводом царя Буребісти. У перші сторіччя н.е. життя в Ольвії відновилося, і вона увійшла до складу Римської імперії. Наприкінці IV сторіччя з’явилися гуни, котрі остаточно зруйнували Ольвію. На території збереглися руїни укріплень, міські квартали, площа, священна ділянка, храми, майстерні та поховання.
Кореспондент «ОВ», природно, не міг пройти повз голосне відкриття. Тому я негайно зв’язався з Нікопольським державним краєзнавчим музеєм.
– Чи відповідає дійсності інформація, ніби експедиція за вашою участю виявила могилу Ахілла? – запитую заступника директора музею по науковій частині Мирослава Жуковського.
– Не відповідає.
– …?
– Те, що написано в деяких московських газетах, не зовсім достовірне. Сьогодні ми можемо припускати, що зберігаємо «ахіллесову п’яту». Частину тіла, що належала античному воїнові.
– Знахідка, судячи зі створеного навколо її шуму-гамору, свіжа?
– Як вам сказати... Поховання, у якому перебував воїн, схожий з Ахіллом, виявлено в лютому 2007 року.
– Чому раніше про нього ніхто не знав?
– Бо сезон 2006-2007 років для українських археологів вийшов «урожайним», через це в Києві, в Інституті археології НАН України утворилася довга «черга» на здачу антропологічного матеріалу для серйозної наукової експертизи. А він у столиці – єдиний кваліфікований орган, що займається антропологічними експертизами. Поки ми чекали результат, – думали, що похована тільки одна людина (адже ми приїхали на вже зруйноване поховання...); виявилося, що тіл було три.
– Чому українці так відстоюють версію щодо конкретної «зоряної» приналежності останків невідомого воїна?
– Як вам напевно, відомо, наявні на сьогодні відомості про Ахілла почерпнуті винятково з епосу й міфів. Класики античної й у цілому світової літератури наводять, по суті, один-єдиний конкретний факт: про те, що Ахілл загинув від стріли, пущеної Парисом за порадою Аполлона.
Будь-якому антропологові, що досліджував місця давніх поховань, відомо: люди гинули, скажімо, від удару каменем, удару молотом по голові, від влучення стріли. Ці самі стріли знаходили в хребцях, у костях, у кінцівках. Але жодного разу дотепер хто-небудь із моїх шановних колег не міг підтвердити або спростувати, начебто людина може загинути від удару стрілою саме в п’яту.
Відкриття, про яке ми говоримо, полягає в тім, що людина загинула саме від такого удару. Це перший аспект.
Другий аспект у тім, що в наших краях культ Ахілла був досить розповсюджений. В 20 км від місця, де ми виявили знахідку, перебувають руїни скіфського міста, так званий Чортомликський курган, досліджений у XIX-XX сторіччях. Там був знайдений золотий горет (накладка на сагайдак для стріл). На цій золотій пластині невідомим ювеліром найвищого рівня зображені сцени з життя Ахілла.
Подібні бронзові матриці у 70-х роках були знайдені в Мелітопольському кургані, а також у Греції, в усипальниці, що її приписують Пилипу Другому Македонському.
– Чи можемо ми стверджувати, начебто Ахілл був не тільки міфічною особистістю?
– Ті ж сумніви можуть виникнути й щодо самого Гомера, автора «Іліади» і «Одіссеї»: чи існував сліпий поет насправді, у який період він творив, чи є одноосібним автором поем – або насправді їх писав колектив авторів під узагальненим «епічним ім’ям»?
– У похованні, про яке йдеться, крім воїна, є й інші останки...
– Людині, смертельно пораненій в п’яту стрілою, було 40 – 45 років, молодій жінці – 18 років; був іще один, дорослішій, чию стать визначити не вдалося. При житті воїн було досить розвиненим фізично...
– ...як Бред Пітт, виконавець ролі у фільмі «Троя»?
– Я б не став їх порівнювати. Хоча б тому що це все-таки художній фільм. Проте факт не може не наводити на міркування.
Ще раз підкреслю: ми знайшли «ахіллесову п’яту» людини, що загинула від удару стрілою, – але не саму могилу Ахілла. Однак подібні збіги не так вже й часто трапляються. На сьогодні він фактично – перший...
– Відомо, що на о. Зміїному, поблизу Румунії, колись розміщався найбільший у Європі храм Ахілла. Саме туди, за переказами, відправилася душа воїна після «зрадницької смерті»...
– На мій погляд, це ще одна причина відстоювати Зміїний як невід’ємну територію України.
ДОВІДКА «ОВ»
Острів Зміїний – У VI сторіччі до нашої ери на острові був споруджений один з найважливіших культових центрів грецького Причорномор’я – храм Ахілла. Ахілл вважався покровителем мореплавців. Маленький ненаселений острів греки ототожнювали з місцем його перебування. Сам же клаптик суходолу вони називали островом Левка (білий, світлий) і везли сюди, до храму, багаті дари. Фундамент храму Ахілла зберігався аж до 1837 року, однак його розібрали для будівництва на Зміїному маяка.
Острів іще не до кінця досліджений археологами. Згідно з легендою, у підводних його печерах зберігаються древні скарби. Аналіз знайдених тут фрагментів судин, глиняних фігурок, якорів та монет доводить, що острів Левка був пов’язаний з містами Греції, Фракії, Малої Скіфії, Боспору, Сирії, Пергама й Риму.
Римська імперія, що захопила землі північно-західного Причорномор’я, швидко оцінила вигідне розташування острова. У різні часи тут бували візантійці, генуезці, які помітили на своїх мапах острів під назвою Філоксія, а згодом Фідонісі, що у перекладі з новогрецької мови означає «Зміїний острів».
У радянські часи на острові розміщувався підрозділ радіотехнічних військ. Коли будувався Нікопольський трубний завод, можливості дослідження місцевості були утруднені. Лише частину курганів, найбільших, встигли «відпрацювати». До того ж селяни, бажаючи збільшити власні площі для посівів, не замислюючись знищували й 3-, і 4-метрові кургани.
– Вас не збентежив факт виявлення поховання на місці вигрібної ями?
– І тут газети трошки прибрехали! Насправді екскаватор викопував яму для встаткування майбутньої каналізації. Але потрапив саме на це поховання. На мій погляд, нічого дивного в цьому немає. Весь правий «корінний» беріг Дніпра від центральної частини Нікополя (нинішній Парк Перемоги) аж до с. Олексіївки, тобто Чортомлика, – ці 14 км відомі у світовій науковій літературі як «Нікопольське курганне поле». Тут були сотні, а то й тисячі могил від найдавніших поховань часів неоліту – і до «бронзи» легендарних аріїв і кочівників. В 2000 році наша експедиція виявила в Парку Перемоги, буквально в 300 метрах від музею, нерозграбоване поховання половчанки 12 століття. Янтар, недоторкані кістки ми акуратно вийняли, відправили до Києва на експертизу, що підтвердила приналежність похованої.
– Не боїтеся, що у ваші краї заюшать юрби «чорних археологів»?
– Вони й так ходять отут безперервно, вишукують місця, де можна поживиться. Куди дивляться правоохоронні органи, не можу сказати... Ми регулярно передаємо їм документи про виявлені сліди розграбувань могил, – відповідей або взагалі не одержуємо, або відповідають «...у зв’язку з відсутністю складу злочину в порушенні кримінальної справи відмовлено».
