ДЕРЖСЛУЖБА УКРАЇНИ У ЦІ ДНІ ПІДІЙШЛА ДО СВОГО 90-РІЧЧЯ
Державні службовці, – ви честь Батьківщини,
Тож будьте за приклад усім.
Хай ваші старання, завзяття і вчинки
Возводять духовності дім.
Державні службовці – козацьке коріння
Стоїть біля ваших основ.
Хай в долі країни всі ваші уміння
Осяє народна любов.
(З тексту корпоративної пісні держслужбовців)
Розпорядженням № 817-р від 11 червня поточного року Прем’єр-міністр України Ю. Тимошенко затвердила план заходів з підготовки та відзначення 90-річчя запровадження державної служби. Серед цих заходів, окрім урочистого прийому та святкового концерту у приміщенні Національної філармонії, – виставки експонатів, присвячені історії державної служби в Україні, науково-практичні конференції в Національній академії державного управління при Президентові України, лекції, семінари, інші просвітницькі заходи, видання спеціального випуску журналу "Вісник державної служби України” та інформаційного бюлетеня "Бюрократ”, відзначення кращих державних службовців державними нагородами та іншими видами заохочення.
2 липня у клубі Кабінету Міністрів за участі головних редакторів провідних мас-медіа, представників громадських організацій, членів Громадської ради при Головдержслужбі України відбулося засідання "круглого столу” на тему: "Авторитет державної служби очима громадськості”.
Високий суспільний рівень терпимості до корупції, що спостерігається в нашій країні, – безперечний наслідок правової неосвіченості українців. А ще – своєрідної свідомості громадян.
Експерти Київського інституту соціології та проекту "Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні” звели докупи всі результати досліджень корупції за останні 10 років.
Найкорумпованішими українці вважають вищі навчальні та медичні заклади, правоохоронні структури, а також органи регулювання та перевірок підприємницької діяльності. Більше половини опитаних позитивно ставляться до цього явища, якщо воно вирішує їхні проблеми. Але тільки 13 відсотків українців зізналися, що давали хабарі. Це є наслідком непоінформованості громадян. Бо коли людину запитують: "Чи готові ви побороти корупцію?”, і лише 10 відсотків кажуть, що готові, це свідчить, що люди не знають, як це робити і не хочуть робити. За даними досліджень, із корупцією стикалися майже дві третини українців.
– В усьому світі існує практика: якщо міністр, заступник міністра або ж керівник певного управління отримує доручення, що вступає у конфлікт із його родиною, він повинен у письмовій формі доповісти про це і відмовитись від виконання того доручення, – каже начальник Головного управління Державної служби України Тимофій Мотренко. – В Україні ж все відбувається із точністю до навпаки! Посадовець не тільки не аргументує письмово відмову, він із радістю береться виконувати завдання, вирішуючи заразом кілька "невідкладних” фінансових проблем власної родини...
На думку Тимофія Валентиновича, аби громадськість мала змогу ефективно контролювати повсякденну діяльність українських держслужбовців, їй принаймні треба мати чіткі "правила гри”. Натомість закону, що регламентував би у всіх подробицях кожен "хід”, що його має зробити держслужбовець, під різноманітними приводами відхиляється депутатами Верховної Ради вже кількох скликань поспіль. Причини зволікання більше нагадують "дитячий лемент на галявинці”, жодної аргументації по суті в них немає. Головне управління Державної служби, однак, цієї осені знов внесе підготовлений, із урахуванням всіх попередніх зауважень, законопроект – спершу на розгляд Кабінету Міністрів, аби той, після відповідних процедур, вкотре вніс багатостраждальний документ для обговорення депутатами ВР.
90 років тому гетьман Павло Скоропадський щосили шукав в Україні розумних людей, готових служити новоутвореній державі. Надто на місцевому рівні.
Нині, як це не парадоксально, спостерігаємо майже аналогічний "кадровий голод”. Тривалий час (понад рік!) 7 державних районних адміністрацій не мають керівників. Лише 2 відсотки теперішніх глав РДА мають стаж роботи більше 3 років. Постійні вакантні посади зберігаються у 15-20 відсотках державних органів, включаючи органи місцевого самоврядування. Тут, щоправда, слід роз’яснити одну "маленьку хитрість”. Справа в тім, що перші керівники зумисне економлять на запрошенні людей на вакантні посади, – аби скерувати "штучно вивільнені” кошти на стимулювання праці решти підлеглих в своєму апараті. Однак плинність кадрів від цього не меншає. Страждає і якість роботи, адже людям доводиться виконувати її обсяг, розрахований на двох-трьох виконавців.
Через плинність кадрів (нижче 15 відсотків вона не опускається) люди, які задіяні у держслужбі, масово полишають її заради роботи у бізнесі. За останні роки таких випадків зафіксовано аж 400 тисяч – це, якщо оперувати армійською термінологією, чотири повноцінні дивізії! На їхні місця, знову ж таки, доводиться приймати "новобранців”, котрі, згідно з тією ж термінологією, не можуть знати, як правильно "користуватись автоматом”...
Іще однією болючою проблемою Держслужби є підвищення кваліфікації її працівників. У всьому цивілізованому світі цей процес – перманентний, тобто триває безперервно. В Україні ж на курси підвищення кваліфікації державних службовців скеровують один раз на 3 роки. Держава має Національну академію державної служби, 4 інститути, 14 вищих навчальних закладів (що готують магістрів держслужби), понад 50 інститутів підвищення кваліфікації у різних відомствах, 25 центрів підвищення кваліфікації у всіх регіонах країни. Однак всі вони ...жодним чином між собою не пов’язані, єдину систему перепідготовки, на жаль, не складають.
Між тим, людей конче потрібно постійно навчати. Позаяк нові практики, нові механізми, нові вимоги до державних службовців з’являються у безперервному режимі!..
Як повідомив "ОВ” керівник ГУ Державної служби України Т. Мотренко, у планах відомства – система заохочень кращих держслужбовців. Це – і підвищення їхньої кваліфікації за кордоном, і зарахування до державного резерву на висування (причому за результатами конкурсу!), і впровадження системи доплат за сумлінне виконання службових обов’язків, і сприяння у навчанні у кращих вузах.
Тимофій Валентинович (в його особі – все керівництво вітчизняної Держслужби) дуже сподівається на розуміння отих, на перший погляд, суто "відомчих проблем” нами, журналістами. Бо хто, окрім нас, здатний у дохідливій формі донести до людей, наприклад, наступну істину: "Дешевий держслужбовець державі насправді обходиться дуже дорого!”.
От тільки як утриматись під час цитування цієї максими від декількох відомих "зрадницьких” думок?..
