Про це заявив на зустрічі із одеськими журналістами Ігор Леонідович Лікарчук, директор Українського центру оцінювання якості освіти (далі Українського центру).
Усіх, хто сьогодні має намір вступати до вузів, насамперед цікавлять бали, виставлені у сертифікатах. На цій же прес-конференції було виставлено оцінку самому тестуванню. За словами керівника Українського центру, доктора педагогічних наук, професора І.Л. Лікарчука ця загальна кампанія стала великомасштабною реформою і пройшла успішно. Ще йшлося про черговий прорив, про те що і організатори, і самі випускники, судячи за результатами, здатні протаранити будь-яку стіну, подолати немислимі перепони, щоб довести – в Україні не гірше від інших і з тестами впоралися.
Як відомо, тестова система давно апробована й прижилася у багатьох країнах. До того ж, ще у 1999 році Україна підписала Лісабонську конвенцію про рівний доступ до знань. І до рішення провадити незалежне оцінювання знань причетна не одна людина, а різні уряди (йдеться про склади Кабміну 2005, 2006, 2007 рр.). То ж сьогодні питання про те, що краще – іспит чи тест – знято з порядку денного. Хоча б тому, що разом із ним вилучається з нашого життя таке поняття, як тугий батьківський гаманець, телефонне право та інші корупційні аксесуари. На думку І.Л. Лікарчука, лише рівень знань залишається всесильним чинником при вступові до престижних академій, університетів.
Із цим важко сперечатися. Але водночас сперечатися треба. І не лише тому, щоб докопатися до істини – добре це чи погано? Важливіше визначити цей самий рівень знань, адже знання самі по собі абсолютною цінністю не є. Це теж величина мінлива, усе залежить від їхнього ефективного застосування. І як тут бути із істиною в останній інстанції? Кому видніше – школам, вузам, роботодавцям – як і чому сьогодні ми маємо навчати? На думку пана Лікарчука, таке право сьогодні довірено Українському центру. Тобто, центр став свого роду монополістом у цій сфері, до того ж ані від кого не залежним. Добре це чи погано? Ось питання, які сьогодні повинні широко обговорюватися, коли йдеться про якість освіти, а вона, за словами Ігоря Леонідовича, зрідні національній безпеці держави. І те, що комп’ютерна система витримала, ніхто її не зламав, інформація «не втекла» - це у принципі добре. У опонентів нової системи, як кажуть, претензії зовсім іншого плану. Йдеться про темпи тестування, про якість самих тестів, і, зрештою, що найголовніше – про рівний доступ до вищої освіти.
Стверджувати, що сьогодні випускники із сільської глибинки та учні престижних одеських гімназій перебувають в однакових умовах, на мій погляд, передчасно. Звідки такі висновки, чим вони виправдані? Можливо, рівень самих тестів тому причина? І як розуміти фразу самого Ігоря Леонідовича: «ми самі не очікували таких високих балів». Громадські спостерігачі, а лише на іспитах з української мови та літератури їх було понад 3000 чоловік, гадається, на рівень знань вплинуть слабко. Або взагалі ніяк. А ось заполітизувати освітній процес можуть, причому, не на користь самих абітурієнтів. Адже випускники шкіл – це не виборці, які прийшли на чергові вибори… Хоча явка учасників процесу була високою – 92% зареєстрованих тестування пройшли. Серед учасників – жінка віком… 82 роки.
Що ж, навчатися ніколи не пізно. Для тих, хто це усвідомив із запізненням, провадяться додаткові сесії. За словами директора центру, вони теж проходять успішно. Хоча журналісти натякали на зубріння, випадкову удачу, мовляв, поставив хрестик, виграв як у лотерею. Усі ці деталі І.Л. Лікарчук рішуче відкинув. З його слів, відкрита частина тестів якраз передбачає і рівень мислення та здібність до логіки. Проте «тестовий прорив» породив немало проблем та запитань. Тому будуть пильно переглянуті тести з математики, фізики. Вже сьогодні йде підготовка до серйозних змін в основних Правилах прийому до вузів. Якими вони будуть – говорити поки що зарано. Але директор Українського центру висловив свою думку і про підготовчі вузівські курси, й про велику армію пільговиків. Усе це, його думку, йде урозріз із головним принципом – знання насамперед! Особливо погано до цієї системи вписуються соціальні пільговики – сироти, інваліди, чорнобильці тощо. Та й переможці різноманітних олімпіад, всеукраїнських конкурсів теж під питанням, адже багато олімпіад фінансуються, а отже, безкоштовних перемог не буває.
Де можуть бути безкоштовними перемоги, ми вже знаємо. Комп’ютерні «мишки» не підведуть, а якщо ти незадоволений – апелюй… Але серед незадоволених на першому місці виявилися ректори вузів. Їхній страх не виконати план прийому – тому причина. До того ж, за словами І.Л. Лікарчука, освіта – це бізнес. І виходить, усі ректори несуть суцільні збитки. До того ж деякі з них виконують політичне замовлення, – говорить він. Як, наприклад, ректор Одеського екологічного університету Сергій Степаненко, чию статтю «Парадокси незалежного тестування» (21.VI. 2008 р.) опубліковано на сторінках «Одеських вістей». Серед багатьох публікацій саме вона опинилася у центрі уваги на прес-конференції. Журналіст однієї із місцевих газет зробив з неї свого роду «запитальник». Напевно, у своєму рідному виданні дискусії такого рівня організувати не вдалося…
Можливо, у цій статті і є деякі неточності, що йдуть урозріз із лінією Центру, що можна зрозуміти: система проробляється вперше і розібратися у тестових лабіринтах та технологіях часом не під силу й наймаститішим академікам. Але що у цій публікації від політики? Нічого. Швидше за все, це – фраза про політзамовлення, – що стала у наші дні розхожою, на яку сьогодні посилаються усі кому не ліньки. Нагадаємо, що ректор С.М. Степаненко є одночасно заступником голови Ради ректорів Південного регіону, депутатом облради. І напевно, свою думку він має право висловити. Адже йдеться про чергові перетворення у нашій освіті… Від яких, чесно кажучи, усі давно стомилися. Тому й дискусія про новий «прорив» має бути широкою, прозорою та доступною.
Поки що про це говорити зарано. І не дивно, що, говорячи про підсумки апеляцій (їх було понад дві тисячі), І.Л. Лікарчук підкреслив, що після додаткової перевірки бали потрібно було не завищувати, а знижувати… Отже, про успішну реформу рапортувати поки що рано. Та це й зрозуміло. Триває впровадження принципово нової освітньої системи. І потрібний час, не рік і не два, щоб вона стала досконалою і служила людям, а не її організаторам.
