Свій, фронтами та працею набутий, статус ветерана війни та ветерана праці кожен сприймає по-своєму. Одні, навіть після виходу на пенсію, далі працюють за фахом та передають досвід молодим; для других це нагода рішуче відійти від професії та громади і зосередитися на підтриманні власного здоров’я і вихованні онуків; треті використовують набутий життєвий досвід на присадибних ділянках, або ж, навпаки, поринають у діяльність ветеранських, профспілкових та інших організацій, намагаючись, доки дозволяють фізичні та душевні сили, залишатися на вістрі громадського життя. Саме про це ми й розмовляємо сьогодні з головою Одеського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів (ВОВ), полковником у відставці, кавалером багатьох державних нагород Віктором Захаровичем МАСТЕРЕНКОМ.
– Я так розумію, що чим би не захоплювався ветеран після виходу на пенсію, він однаково має бути шанованим державою і суспільством, оскільки громадянський обов’язок свій перед ними ветеран виконав. Тому, Вікторе Захаровичу, кілька слів про характер і призначення вашої організації та про ветеранів, які складають її більшість...
– Почну з короткої історії появи нашої організації. Вона зародилася в листопаді 1995 року під назвою «Ветерани Другої світової війни, Збройних сил та праці – за мир, злагоду у суспільстві і державність України», і саме вона – уже в жовтні наступного року – стала однією із засновниць Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Серед тих, хто офіційно засновував обласну, міські й районні організації, можна назвати ветеранів Анатолія Ільїна, Анатолія Яромича та Миколу Остапчука з Одеси, Володимира Вакуленка з Ізмаїла, Бориса Лісняківського з Любашівки, Павла Отченашенка з Білгорода-Дністровського, Валерія Янкевича з Ананьєва, Іллю Паюла з Татарбунар і багатьох інших. Сьогодні наша обласна організація налічує майже 30 тисяч членів, понад 13 тисяч з яких є учасниками війни, 5450 – інвалідами війни та праці, 800 – учасниками бойових дій.
Уже сьогодні у нас нараховується 65 первинних організацій та осередків, причому кількість членів стрімко зростає. Наприклад, Одеська міська організація вже нараховує в своїх лавах понад дванадцять тисяч ветеранів. Що ж до наших статутних документів, то там записано, що членами ВОВ можуть стати громадяни України, незалежно від їхніх політичних поглядів, національності та віри, учасники всіх воєн, колишні військовослужбовці Збройних сил, МВС та СБУ, а також учасники визвольних змагань часів Другої світової війни і звичайно ж, ветерани праці, які віддані українській національній ідеї і сприяють утвердженню та розвитку української державності. До речі, двоє наших шанованих членів організації брали участь у Другій світовій у складі Війська Польського, і ми допомагали їм з оформленням пенсій, виділених урядом Польщі. Водночас не можуть отримати членства в нашій організації люди, які заплямували свою честь злочинами або були співробітниками каральних органів та учасниками каральних акцій гестапо, поліції чи радянських НКВС– КДБ.
Відтак і мета нашого об’єднання – сприяння суспільному взаєморозумінню і консолідації на основі національної ідеї всіх ветеранів, пенсіонерів; зростанню їх активності у захисті соціальних, правових, духовних та інших прав й інтересів. А завдання своє вбачаємо в тому, щоб сприяти процесу виховання громадян, особливо молодого покоління, в дусі українського патріотизму, відданості національній ідеї, зміцненню державності України і її демократичних засад, утвердженню української мови як державної, пропаганді історичної правди про боротьбу українського народу за свою незалежність і, звичайно ж, щоб виховувати готовність захищати свою батьківщину від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Задля цього ми здійснюємо культурно-просвітницькі тури нашої лекторської групи і тісно співпрацюємо з козацькими організаціями; підготували цикл передач на обласному радіо «Календар патріота», вшановуємо дні пам’яті героїв Крут, беремо участь майже в усіх заходах державницько-культурного спрямування, які проводяться міською та обласною владою і різними організаціями області. Надзвичайно тісно співпрацюємо з козацькими громадами краю та з обласною організацією Національної спілки письменників України. Це засвідчено вже хоча б тим, що значна частина ветеранів є членами крайової організації Соборного козацтва «Січ», яку я як генерал-хорунжий Українського козацтва маю честь очолювати, а, в свою чергу, кілька відомих письменників, таких як Олекса Різників, Олег Олійників, Дмитро Шупта та інші, є активними членами нашого ветеранського руху. Відтак і з письменниками, і з козаками ми проводимо чимало просвітницько-патріотичних акцій.
– Буття ветеранських організацій завжди пов’язане з низкою соціальних та всіляких інших проблем як окремих ветеранів, так й організації в цілому. Передбачаю, що й ваша винятку не становить…
– Вступаючи в нашу організацію, кожен ветеран розраховує на те, що, підставляючи своє плече ветеранській громаді, він, водночас, може розраховувати й на допомогу з її боку. І допомога ця найрізноманітніша. Тісно співпрацюючи з пенсійними та іншими органами соціального захисту, ми подаємо клопотання про покращення медичного обслуговування наших членів і надання їм санаторних путівок, допомагаємо в забезпеченні інвалідів війни та праці різними транспортними засобами та медичними пристосуваннями, дбаємо про щоденний побут ветеранів. Пригадую, як свого часу до нас звернулася група ветеранів з села Жовтень, що на Ширяївщині, скаржачись, що їм не допомогли з вугіллям для опалення жител. Ми негайно звернулися з клопотанням до обласного керівництва, і вже за кілька днів до ветеранських осель прийшло тепло. Як ви розумієте, подібних прикладів можна наводити чимало.
Зауважу також, що, по змозі, ми надаємо разову грошову та матеріальну (здебільшого у вигляді продовольчих наборів до Дня міста, Дня захисника Вітчизни, Дня ветерана тощо) допомогу, матеріально заохочуємо ветеранів-активістів; виступаємо, коли є така потреба, на захист честі і гідності наших ветеранів, влаштовуємо проведення їх ювілеїв, колективні відзначення державних свят та зустрічей однополчан і колег; за кошти місцевих органів влади та спонсорів провадимо передплату для ветеранів обласних та всеукраїнських видань, організовуємо безкоштовні екскурсійні поїздки історичними місцями нашого краю і всієї України.
І в усіх цих заходах та задумах ми здебільшого відчуваємо підтримку держави та місцевої влади. Скажімо, минулого року на свою статутну діяльність Одеська міська організація ВОВ отримала десять, а обласна – майже сімдесят тисяч гривень. Крім того, певні суми надходять від секретаріату ВОВ із Києва та від наших спонсорів. З цих коштів 2300 грн пішло на матеріальну допомогу тим, хто її дуже потребував, ще майже десять тисяч – на заохочення активістів районних, міських та обласної організацій, тобто, власне, теж на матеріальну підтримку. Зокрема, на більш-менш належному рівні розв’язуються соціальні проблеми в Одеській міській, очолюваній Валентиною Грищенко, Кілійських районній (Анатолій Палій) та міській (Світлана Ковальова), Білгород-Дністровських районній (Олександр Мица) та міській (В’ячеслав Горлачов), Ананьївській районній (Валерій Янкевич) та в кількох інших організаціях.
Проте існують у нас і певні проблеми. Скажімо, Татарбунарська районна організація, яка налічує близько 700 ветеранів, досі не має свого приміщення, і районна влада поки що нічого не зробила для того, щоб виправити це неподобство. Така ж ситуація і в Кілії, де в лавах нашого ветеранського руху налічується близько 1500 членів. Досить дивно поводиться районне та міське керівництво в Ананьєві, де приміщення ветеранам надали, але вимагають сплачувати за нього оренду, хоча, у відповідності зі статтею 21 Закону України про соціальний захист ветеранів, чітко мовлено, що приміщення ветеранським організаціям мають надаватися безкоштовно. Чи, може, для ананьївського керівництва закони не писано?
Так, проблем у наш політично та економічно складний час у літніх людей вистачає, але ми, ветерани, не звикли зайвий раз скаржитися, а намагаємося чимало питань розв’язувати самотужки, морально та матеріально підтримуючи своїх членів, власне, один одного. І в цьому кожному з ветеранів допомагає наша славна ветеранська організація, яка незабаром відзначатиме тринадцятиріччя від дня свого заснування.
