Сьогодні гість редакції «ОВ» – один з найвідоміших одеських «джентльменів» Олег Філімонов. Слава звалилася на гумориста у 1987 році, після перемоги одеської команди у фінальній грі відродженого КВК. Усім запам’ятався Філімонов у ролі «Горбатого» (персонаж із пародії на культовий фільм «Место встречи изменить нельзя»). Між іншим, «джентльмен» Філімонов з’явився на світ зовсім не в Одесі, а в сусідньому Миколаєві. У нашому місті він живе і працює з 1969 року. І нікуди від’їздити не збирається.
– Олегу Миколайовичу, Ви родом з Миколаєва, яким чином доля пов’язала Вас із Одесою?
– Я з дитинства добре володів англійською мовою і хотів вступити на знаменитий факультет романо-германської філології Одеського університету. У 1968 році приїхав сюди на вступні іспити і... не вступив. Довелося повертатися до рідного міста з твердим наміром спробувати ще раз. На щастя, з другої спроби я став студентом РГФа.
У 1974 році закінчив університет і відслужив 2 роки в армії. У 1976 році почав працювати на кафедрі РГФ, написав і захистив кандидатську дисертацію. Але коли там перестали видавати зарплату, вирішив змінити своє життя, ставши естрадним артистом. Про що зовсім не шкодую! У цій професії відчуваю себе цілком затребуваним. Я розкрив у собі акторські здібності і одержую велике задоволення від того, що люди сміються після моїх жартів.
– Розкажіть, яким чином Ви потрапили до КВК?
– Я добре грав на роялі, а університетській команді саме не вистачало піаніста. Мене попросили допомогти, і я подумав: «А чому б і ні?». Спочатку лише акомпанував, але коли зіграв «Горбатого», усі зрозуміли, що я можу не лише сидіти за роялем, але і навіть щось говорити. З того часу і пішло-поїхало...
– КВК у радянські часи був дуже популярний. Сьогодні Ви дивитеся на «веселих і кмітливих»?
– Нинішні ігри практично не дивлюся. Із простої причини – нецікаво. КВК став іншим. Тоді – це був клуб веселих і кмітливих, нинішній – лише веселих. Сьогодні все заздалегідь відрепетировано. Це таке собі молодіжне шоу, за яким стоять гарні автори, професійні постановники. Є елемент гри, звісно, оскільки змагальний характер присутній, але... інтелект зник. Словом, це – інша гра, та і час інший.
– Цікаво, а як, власне, з’явився знаменитий «Клуб одеських джентльменів»?
– Його придумав Валерій Хаїт, один з відомих одеських КВКашників 60-х років. Після того, як у 1987 році ми стали чемпіонами, він запропонував хлопцям об’єднатися і виступати з гастролями. Трохи пізніше, у 1991-му році, з’явилася телепрограма «Джентльмен-шоу», яку створив один з постійних авторів нашої команди Олександр Тарасуль.
– Я пам’ятаю, якою популярною була ця програма, особливо сцени з комунальної квартири із Семеном Марковичем. І де ж їх знімали?
– У справжній одеській «комуналці» на Дерибасівській. Звичайно, тоді для мешканців ми створювали досить великі незручності. Але, по-перше, ми їм добре за це платили, а по-друге, вони дуже пишалися, що в їхній квартирі живе той самий Семен Маркович, якого чудово зіграв народний артист України Олег Школьник. Цей образ до нього прикріпився настільки, що його інакше як Семеном Марковичем і не називають.
– Багато Ваших колег, наприклад, Яніслав Левінзон, давно емігрували з Одеси. У Вас не виникало подібного бажання?
– Мабуть, ні. Хоча в мене було задосить можливостей це зробити. Я справді дуже люблю Одесу, мені тут затишно і тепло у будь-якому розумінні цього слова. Звідси не поїду ніколи!
– Вас часто впізнають на вулицях?
– Постійно, хоча я намагаюся їздити на машині. Але я ходжу в магазини, купую продукти. Вважаю, що упізнаваність – це добре, її не так-то просто заслужити. А мене не лише в Одесі упізнають, але і у багатьох інших містах, хоч в Україні або, наприклад, в Ізраїлі. У будь-якому разі це приємно, незважаючи на якісь дрібні незручності.
– Після КВК Ви з’явилися і на кіноекрані. У якому фільмі відбувся дебют?
– У 1988 році Сергій Ашкеназі зняв картину «Кримінальний талант». У ній я зіграв епізодичну роль розпорядника ресторану. Потім знову працював в епізодах, зокрема, у Юнгвальд-Хількевича зіграв начальника італійської поліції. А нещодавно мені запропонували зіграти роль одеського боцмана в новому російському серіалі. Але я Вам не скажу, що це за картина і режисер, тому що боюся загадувати. У «кіношників» є такий забобон – про те, що планується заздалегідь, багато говорити не треба.
– З ким із колег «по цеху» дружите?
– Дуже з багатьма. З Яніславом Левінзоном, Михайлом Жванецьким, Романом Карцевим. Причому, зовсім не заважає, що вони давно не живуть в Одесі. Вони тут часті гості, ми зустрічаємося у мене дома.
Добре знаю всіх акторів комік-трупи «Маски», зокрема Жорика Делієва, Борю Барського. Знайомий з багатьма акторами одеських театрів. Наприклад, із Семеном Крупником, він – легенда одеського театру. Дуже люблю з ним спілкуватися. Він – цікавий співрозмовник з тонким чуттям гумору. Людина стільки років на сцені, а як чудово виглядає!
– Вас часто можна побачити в театрі. Яким виставам віддаєте перевагу?
– Гарним! Причому будь-якого жанру. Це може бути драма, трагікомедія, що завгодно. Головне, щоб було зроблено зі смаком. Мені це цікаво, цікаво і близько. Ще люблю оперу. Побував в оперному театрі після відкриття. Слава Богу, нарешті, його відремонтували. Є на що подивитися.
– У найсмішніше свято 1 квітня прийнято розігрувати один одного. З Вами подібне траплялося?
– Було... Зателефонував якось товариш із Києва і сказав, що із друзями їде до нас на Гуморину. Я з величезними труднощами забронював місця в «Лондонській». І ось 1 числа з ранку вже сиджу там, чекаю. Але нікого немає. А я в цей день був дуже зайнятий, купа заходів. Вже надвечір приятель знову зателефонував і повідомив, що він уже в «Лондонській». Я миттєво сів у машину і через все місто, через пробки, дістався до готелю. Але знову нікого немає. Підходжу до адміністратора, і на моє запитання він відповів, що такі хлопці не приїжджали. Я про всяк випадок під’їхав до «Красної» – там нікого. Вже не знав, що думати. Втомлений приїхав додому і раптом на початку дванадцятої ночі, дзвінок: «Олегу, ти де? Ми тут ходимо по готелю, тебе шукаємо? Добре, чекай у себе дома». Тільки я почав готуватися до зустрічі, знову дзвінок: «Ми в Києві. З 1-м квітня!» Що я йому тоді сказав, краще повторювати не буду. Правда, зараз це пригадується вже по-доброму.
– Я знаю, що Ви великий любитель тенісу.
– І ще який! Багато років захоплююся цим видом спорту, ходжу на корти тенісної академії, лаун-теніс клубу. Намагаюся грати не лише тут, але і в інших містах. Наприклад, під час московського турніру «Большая шляпа», у якому беруть участь відомі артисти, моїм партнерам був мер Москви Юрій Лужков. Юрій Михайлович виявився досить сильним суперником, і мене обіграв.
– Іншими видами спорту пробували займатися?
– Замолоду захоплювався футболом, виступав за збірну університету. Добре знаю багатьох відомих футболістів і тренерів. Наприклад, Ігоря Бєланова, Леоніда Буряка, Володимира Плоскину. Був знайомий з Валерієм Васильовичем Лобановським і Віктором Євгеновичем Прокопенком, яких, на жаль, вже немає. Ще дуже люблю дивитися бокс. До речі, 2 роки тому в Одесі зустрічався зі знаменитим американцем Майком Тайсоном. Він жив на яхті, а ми з моїм другом-яхтсменом зайшли до нього. Познайомилися, випили, як годиться, поїли борщу. Майк виявився дуже приємним у спілкуванні, зовсім не таким, яким його зазвичай уявляють.
– Дивилися Олімпійські ігри в Пекіні?
– Так. Правда, встигав побачити далеко не все, тому що метався по містах і країнах. Але, звичайно, знаю, про успіхи одеситів, які здобули 3 медалі. Був радий за молодь, вони – молодці. Взагалі, Одеса завжди була багата на спортивні таланти. Та це і без мене всі знають.
– Олегу Миколайовичу, наприкінці не можу Вас не попросити згадати якийсь одеський анекдот.
– Будь ласка. Приходить молода одеситка до рабина і говорить: «У мене така проблема, до мене залицяються двоє юнаків – Фіма і Нюма. Обидва з пристойної сім’ї. Але я не знаю, за кого вийти заміж». Рабин відповідає: «Знаєте, Розо, виходьте за Нюму, тим самим ви ощастливите Фіму».
А взагалі, я знаю дуже багато анекдотів. Напевно, понад тисячу.
– На спортивну тематику щось є?
– Звичайно. Ось, наприклад, такий. Забігає боксер в роздягальню після бою. Там сидить його знайомий. А той далі йде, махає кулаками і розповідає: «Я вчора зайшов до під’їзду, на мене напали троє. Так я одного прямим в щелепу, другого знизу лівою. І жодних проблем». Знайомий запитує: «А як же третього»? Той відповідає: «А третього у мене день народження».
