Микола Михайлович Іжа – директор Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Оскільки наука управління поєднує у собі знання з найрізноманітніших сфер, розмова торкнулася не лише влади і підготовки майбутніх керівників.

– Миколо Михайловичу, чому, на Ваш погляд, процес становлення нашої держави відбувається так суперечливо, із кризами, у зіткненнях протилежних точок зору на те, яким повинне бути майбутнє України?

– Гадаю, що одну причину назвати не вдасться. Їх декілька. Високим посадовцям не вистачає спеціальних знань, професійного досвіду і усвідомлення своєї відповідальності за долю країни. Адже держава розвивається природним еволюційним шляхом тільки в тому разі, коли важливі управлінські рішення ухвалюються на основі відповідної інформації, опрацьованої серйозними аналітиками.

– Багато суперечок іде про те, якою повинна бути влада в Україні. Що з цього приводу думаєте Ви?

– Влада повинна працювати так, щоб люди жили комфортно і не помічали її. Але це, так би мовити, ідеальний варіант. А ідеальної влади, як і всього іншого, не буває. Якщо чиновники усіх рівнів постійно перебувають у якихось конфліктах, то кризи неминучі. Створюються ненормальні обставини, коли займатися розв'язанням насущних проблем людей і країни просто ніколи. Державні чиновники можуть сперечатися, з'ясовувати відносини тет-а-тет, не виносячи свої політичні амбіції на екрани телевізорів і сторінки газет. Це компрометує владу і тому неприпустиме.

– У зв'язку з цим, що б Ви порадили випускникам нашого вузу?

– Насамперед, на держслужбі нічого робити, якщо ви не любите людей, проблемами і турботами яких належить займатися щодня. Крім того, постійно треба одержувати спеціальні знання – вивчати нормативну базу, стандарти надання послуг, іноземні мови. Наш інститут дає базу, а надбудовувати її далі випускникам належить самостійно.

– На Ваш погляд, у сучасних умовах що важливіше: успішна кар'єра чи щасливе особисте життя?

– Напевно, ці складові однаково важливі у житті людини. Тому що, якщо вдалося домогтися висот у професійній сфері, а вдома ніхто не чекає, то, погодьтеся, це пригнічує. Я згоден з раціональним підходом американців, які вважають, що для щастя людині потрібні любов, матеріальний добробут і впевненість у завтрашньому дні.

Мені в житті пощастило. Я пишаюся своєю дружиною – лікарем-гастроентерологом, доктором медичних наук, професором Наталею Володимирівною Драгомирецькою. Вона чудово мене розуміє і підтримує. Ми багато чого пройшли за роки сімейного життя. У нас доросла донька Ганна. Вона пішла стежкою дідуся – відомого лікаря-отоларинголога і мами, стала лікарем-гастроентерологом. Дочка разом із дружиною працюють в Українському НДІ медичної реабілітації і курортології. Можливо, це банально, але сім'я для мене святе!

– Миколо Михайловичу, як Ви відпочиваєте?

– Я люблю обмірковувати з дружиною книжкові новинки, гратися з нашими трьома собаками і сіамським котом. Бігаю вранці до моря. Раніше дозволяв собі поплавати у будь-який час року. Зараз найулюбленішим видом відпочинку стали відвідування концертів, вистав, творчих зустрічей і вечорів.

– Чи є у Вас хобі?

– Пробував зайнятися полюванням. Купив рушниці, виїжджав на стрільбище. Але як християнинові, мені ближчим виявилося фотополювання. Риболовлею теж не захоплююся. Люблю автомобілі. Одержую задоволення, керуючи авто, але буває це нечасто.

– Ви вважаєте себе щасливою людиною?

– Звичайно! У мене є улюблена робота, якій я присвячую і вихідні, і дні відпустки. Радію, якщо вдається реалізувати свої задуми і задуми моїх заступників. До них відноситься впровадження відеомоніторингу у нашому вузі – у першому з усіх регіональних інститутів.

У мене є чудова родина. Для повного щастя поки що не вистачає тільки онуків. Їх, я сподіваюся, мені обов'язково подарує донька.