ПРАЦЮВАТИ СТУДЕНТОВІ ПОТРІБНО ЩОДНЯ, А НЕ ЛИШЕ ПІД ЧАС СЕСІЇ
Іван Вакарчук, поза усякі сумніви, увійде в новітню історію України. Як багаторічний ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, де вперше в Україні абітурієнти вступали за результатами тестування знань. Як міністр освіти, відставки якого вимагали мало не з першого ж дня його перебування на посаді; натомість він спромігся провести у сфері освіти й науки справді революційні реформи. Як колишній депутат Верховної Ради СРСР, який переконав уряд у необхідності «переписати» історію України.
Як і очікував кореспондент «ОВ», переважна більшість телефонних дзвінків, адресованих Іванові Олександровичу, стосувалась якраз вищезгаданих революційних нововведень, зокрема у загальноосвітніх школах. Позаяк стан нашої середньої освіти вже багато років не може не викликати занепокоєння. Існує навіть думка про те, що введення незалежного тестування було покликане бодай на час приховати очевидний занепад рівня розвиненості наших школярів. Про який представники відомих політичних сил так люблять віщати і з парламентської трибуни, і під час сесій обласних та міських рад, куди ці народні обранці залюбки приходять, аби звисока повчати «нерозумних братів менших».
Упродовж двох годин «гарячої урядової телефонної лінії» міністр освіти і науки Іван Вакарчук мужньо «відбивав атаки» незгодних із появою незалежного тестування платників податків, терпляче пояснюючи його переваги перед звичними іспитами та обіцяючи вдосконалити «систему» вже до початку тестування 2010 року. Крім цього, вкрай болючого для співгромадян питання, були озвучені й інші. Зауважу: проміжків у часі між телефонними дзвінками звідусіль практично не було. Дехто з бажаючих почути голос Івана Олександровича, зуміли «пробитись» лишень наприкінці другої години його безперервного спілкування з невидимими абонентами.
– Іване Олександровичу, телефоную з Вінницької області. Я покладав величезні надії на вас, відколи дізнався ім’я нового міністра освіти.
– І що?
– Подивіться, хто складає більшість серед цьогорічних абітурієнтів. Майже всі молоді люди, зараховані до вишів, – або інваліди, або пільговики! Хто ж через 5 років навчатиме наших дітей?! Може, доцільніше було дати отим молодим інвалідам по автівці?..
– Можна мені сказати? Я міністр освіти і повинен виконувати закони моєї держави, затверджені Верховною Радою. Цьогоріч до вищих навчальних закладів України зараховані люди з обмеженими можливостями, однак їхня доля складає не більше 4,5 відсотків. Як і передбачено відповідним Законом. У вас могло скластися враження про надвелику кількість абітурієнтів-інвалідів з-за того, що вони одночасно скеровували документи до кількох навчальних закладів. І усюди були зараховані. Це викликало чимале напруження у приймальних комісіях, не заперечую. Коли ж вони розібрались, хто саме навчатиметься у вишах з 1 вересня, і повідомили Міносвіти, ми навіть додаткові місця виділили для багатьох навчальних закладів.
Будь-яка держава в світі має зобов’язання перед дітьми, обділеними Богом. Інша річ, можливо, не всі надали до приймальних комісій справжні документи для вступу.
– Але скажіть, будь ласка, в якому стані опиниться вітчизняна наука, якщо до неї увіллється такий загін «збиткових» людей?..
– Вибачте за мою нескромність, але я трохи маю стосунок й до науки. Ці випускники необов’язково отримають посади у наших науково-дослідних інститутах або на спеціалізованих кафедрах. Вони можуть знайти себе, скажімо, в архівній службі. Давайте ми з вами не забуватимемо про християнську мораль, яка заповідає усім ділитись зі слабкими, немічними.
А з приводу того психозу, що мав місце цьогоріч, Міністерство обов’язково вживе заходів. Наступного року такого вже не буде. 4 з половиною відсотки пільговиків, або 12 тисяч чоловік, – це лише на 2 тисячі більше, ніж торік. Така кількість виникла за рахунок нової категорії пільговиків – дітей шахтарів.
Наступного року вищі навчальні заклади прийматимуть документи лише у тих пільговиків, хто одразу подасть оригінал сертифіката. Тоді Міністерство бачитиме, де вони сконцентруються, і надаватиме вишам право на додатковий набір на ці спеціальності. Щоб не ущемляти прав інших абітурієнтів. В решті ж вишів, куди пільговик скерує копії, він проходитиме за загальним рейтингом. За пільговиками залишається право змінити своє рішення впродовж перших 5 днів, тобто перескласти оригінали до іншого вишу. Та це все одно краще, ніж цьогорічний хаос...
Довідка «ОВ»Іван Вакарчук – доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри теоретичної фізики, головний редактор «Журналу фізичних досліджень», головний редактор журналу «Світ фізики». Народився 6 березня 1947 року у с. Старі Братушани Єдинецького району Молдавської РСР. У 1965 – 1970 роках навчався у Львівському університеті ім. І. Франка, у 1970 – 1973 рр. – в аспірантурі Львівського відділу статистичної теорії конденсованого стану Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР. 5 лютого 1974 р. захистив кандидатську дисертацію «Застосування методу зміщень і колективних змінних до дослідження системи взаємодійних бозе-частинок близько абсолютного нуля» (Інститут теоретичної фізики АНУ). 5 червня 1980 року захистив докторську дисертацію «Мікроскопічна теорія бозе-рідини» (Інститут теоретичної фізики АНУ). З 1984 року професор кафедри теоретичної фізики Львівського державного університету імені Івана Франка. У 1990 році обраний депутатом Верховної Ради Радянського Союзу, член Комітету ВР СРСР з науки, входив до складу міжрегіональної депутатської групи. 13 листопада 1990 року обраний ректором Львівського державного університету ім. І. Франка. У 2000 році лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. 18 грудня 2007 року обраний на посаду міністра освіти і науки в уряді Юлії Тимошенко, замінивши Станіслава Ніколаєнка.
– Працюю в Тернопільській області, в Крем’янці. Була концертмейстером у вищому навчальному закладі. Мені три роки лишилось до пенсії. Та на моє місце взяли іншу людину-концертмейстра, натомість від мене вимагають написати заяву, ніби я прошу укласти зі мною однорічний контракт...
– Напишіть заяву на моє ім’я, – і я сьогодні ж переговорю з керівником колективу, де ви працюєте, з ректором.
– А якщо моя заява до вас не потрапить? Кажуть, у вас у приймальні «просіюють» листи...
– Все, що написане на моє ім’я, потрапляє до моїх рук. Я допоможу вам. Не знаю, чи вирішу проблему, але допоможу.
– На якій підставі я маю сплачувати державне мито, якщо Конституція України наголошує на утриманні державою всіх без винятку судів?
– На це питання більш кваліфіковано вам відповість Микола Васильович Онищук, міністр юстиції України. Телефонуйте за номером у Києві 279-66-64 або надішліть запитання на телефакс 235-71-79.
– Що означає поняття «безкоштовна освіта»?
– Будь-яка держава планує своє життя і цим зазвичай займається Міністерство економіки. Скажімо, нині Україні потрібні 145 тисяч кваліфікованих фахівців, а в той же час є навчальні заклади, що готові підготувати більше. Тоді вони можуть надати платне навчання. У абітурієнтів є право вибору: йти або на бюджет, або на платне.
– А як дізнатись, скільки фахівців буде потрібно у наступному році?
– Зайдіть на офіційному сайті Міносвіти та Мінекономіки. Там містяться всі дані, скільки потрібно людей і на які спеціальності.
– Я заступник міського голови міста Свердловська Луганської області. Мерія орендує будівлю, що у віданні Міносвіти: гірничий ліцей системи профтехосвіти. Ми хочемо взята участь у проекті ООН «Сталий розвиток регіонів», для цього потрібно мати власну будівлю. Очолюване вами Міністерство не дозволяє взяти будинок ліцею в оренду на 10 років. А на три роки – нас не влаштовує...
– Напишіть подання до Міністерства освіти і науки. Одразу зауважу: ми даємо згоду на орендування наших приміщень на 1 рік, іноді на 3. Але щоб на 10 років – такого ще начебто ніхто не просив...
– Моя сусідка навчається в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут». Мешкає якраз над нашою квартирою у будинку № 3 по вулиці Милославській. Сили мої вже скоро скінчаться: постійно над нами тупотять, бігають, галасують. Дівчина ж за бюджетні гроші навчається, а на пари не ходить. Що вона тут витворяє! Я й міліцію змушена була викликати...
– Розберемося. Пишіть заяву до Міністерства освіти і науки.
– Я звоню вам из Севастополя. Зовут меня Тамара Архиповна, я член БЮТ. Столкнулась с саботажем в земельных вопросах. Помогите мне.
– Прем’єр-міністр постійно про такі проблеми говорить на засіданнях уряду. Сьогодні теж торкалася цієї теми. Я можу запропонувати вам два способи...
– Если можно, говорите по-русски; видите ли, мы в Севастополе не в полной мере владеем украинским, хотя я Вас понимаю…
– Первый вариант: напишите в Госкомзем по адресу: 03608, м. Киев, ул. Народного ополчения, 3. Телефон 249-96-91.
Второй вариант: воспользуйтесь «горячей линией» Кабинета Министров. Запишите номер: 8-800-507-30-90.
– Дзвоню вам з «Артека». Ви в курсі проблеми зі спеціалізованою школою?
– Так, знаю про цю проблему.
– Наша школа – унікальна, педагогічний колектив – унікальний. Дуже не хочемо втратити цю школу!..
– 20 жовтня має відбутись чергове засідання суду щодо подальшої долі школи Міжнародного дитячого центру «Артек». Позиція Міністерства освіти і науки – підтримати цю школу.
– Чи повернемось до оцінок за поведінку?
– Ні. Такого не буде. Ми повинні так виховувати дітей, щоб вони брали з нас приклад...
– Пишуть заяву з приводу прийому дитини до 10 класу, а в неї «2» з математики. Намагаємось відмовити батькам, а у відповідь: «Все одно документи візьмете! А потім, можливо, до ПТУ підемо...»
– Прикро, та Закон не дозволяє у таких випадках відмовляти. Подібні речі будуть завжди, це проблема соціальна. Навіть якщо покладатись на офіційну статистику, у нас 0,3 відсотка тих, хто не відвідує школу...
– Віце-спікер парламенту Микола Томенко закликає всіх звернути увагу на неминучу проблему, що з’явиться у 2012 році. Коли, у зв’язку з переведенням середніх шкіл на 12-річний цикл навчання, вищі навчальні заклади не отримають заяв про вступ, – бо ж не буде жодного випускника ЗОШ!
– Проблеми у 2012 році насправді не буде. Державне замовлення буде все одно повністю виконане. У цей перехідний період буде можливість перейти до річних і півторарічних магістерських програм.
– Викладачів вишів, у зв’язку з недостатньою кількістю студентів, звільнятимете?
– І викладачів не звільнятимемо! Бо ж отримаємо додаткову можливість приймати на навчання іноземців. Сьогодні цей процесс не такий інтенсивний.
От зменшення навантаження викладачам уникнути справді не вдасться. Для тих, хто звик домагатись у ректорату дозволів на читання спецкурсів (про таке мріє чи не кожен з викладачів вищої школи!), – це проблема, не заперечую. Діти ж (себто студенти – авт.) у таких випадках позбавлені права вибору, мусять оті спецкурси слухати...
З-за такого штучного перевантаження, в тому числі спецкурсами, викладачі вишів проходять обов’язкове стажування... вдома. Фактично ж його немає, то імітація...
– Я керую видавництвом, що друкує підручники для школярів. Зробіть, прошу, так, щоб на кожен підручник оголошувався конкурс, а «міністерські» гроші перераховували не до видавництв, а одразу до шкіл. Тоді й буде вчасно доправлятись наша продукція до шкіл.
– Проблема в тому, аби оті кошти вчасно виділялися. Я розумію вас і ваших колег: хто ж почне друкувати підручники, якщо немає грошей?..
З приводу конкурсу – можуть бути різні варіанти. Запрошую вас до діалогу, давайте разом вирішувати цю проблему. Бажано – найближчим часом. Бо з розгортанням передвиборчої президентської кампанії шкільні підручники для видавництв стануть зайвим тягарем. Навіщо вони їм, коли набагато легше друкувати плакати на вибори?..
– Це міністр освіти? Допоможіть, дуже Вас прошу! Мою доньку-студентку в Києві пограбували, викинули з квартири, яку вона винаймала; а міліція не хоче допомагати, гроші за свою роботу хоче…
– Раджу звернутись до Міністерства внутрішніх справ України, телефон приймальної у Києві 253-97-96. Можете написати ще й листа особисто Юрію Віталійовичу Луценку. Адреса: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10.
– Віднедавна учнів 5-9 класів наших шкіл зобов’язали пройти обов’язковий медичний огляд у поліклініках. На вашу думку, це законно?
– Рішення є вимушеним. Вам відомо про трагічні випадки на уроках фізичного виховання, що стали предметом обговорення і у парламенті, і в пресі. Медики мають допомогти визначити, які навантаження здатна витримати конкретна дитина. Якщо вас цікавить моя особиста думка з цього приводу, – про справжній стан здоров’я дитини передовсім мають знати батьки школярів. Я не уявляю собі серйозних людей, які б зовсім не здогадувались про наявність у їхньої дитини якихось хвороб, та ще й спадкових.
– Але наказ Міністерства освіти і науки штовхає медиків на корупційні діяння!
– Що маєте на увазі?
– Тепер вони можуть пропонувати ще один додатковий вид платних послуг: видавати/не видавати довідку про стан здоров’я школяра...
– То є проблемою іншого Міністерства, – охорони здоров’я. Я ж маю відповідати за дії підлеглих лише у сфері, яку очолюю.
– Вчителі фізкультури подекуди вже перейшли на читання розповідей про видатних спортсменів, інколи навіть курс історії Олімпійських ігор читають! Бо це легше, ніж за ті ж гроші вчити дітей виконувати гімнастичні вправи, слідкувати, як ті відтискаються від підлоги, як бігають кроси. Якою ж стане наша армія, якщо до неї братимуть от таку фізично непідготовлену молодь?!
– Якраз сьогодні на плановому засіданні Кабінету Міністрів планувалося ретельно поговорити про цю проблему. Та питання перенесли на одне з наступних засідань.
Погодьтесь, ми не можемо також ігнорувати й оті поодинокі випадки зупинки серця школярів на уроках фізкультури. У мене як у міністра з’явилася у зв’язку з цим проблема додаткового фінансування медичних працівників...
– Стривайте, хіба цим не займається Міністерство охорони здоров’я?
– Я маю на увазі медпрацівників, які працюють безпосередньо у школах. Не сумніваюся в тому, що більшість з журналістів навчалися свого часу у таких ЗОШ, де під час усього навчального процесу чергував фельдшер. Іноді у школах мають можливість утримувати й двох медпрацівників. Але то у великих містах. Мені відомо про школи, де немає жодного медика. А щоб ввести для таких навчальних закладів додаткову посаду, знадобиться згода не лише Міністерства охорони здоров’я, а й Мінфіну. Бо йдеться ж про фінансування у масштабах цілої країни.
Повірте: питання не таке просте, як здається.
– Іване Олександровичу, я до вас неодноразово звертався з приводу втрати роботи, якою займаюся вже кілька десятиліть. Річ у тім, що з 1 вересня, у зв’язку з тим, що ректор вищого навчального закладу вчасно не оголосив конкурс на заміщення вакантної посади професора, я не можу повернутися до кафедри.
– Так, знаю про вашу проблему. Ви ще й телеграму відправляли на моє ім’я.
– Розумієте, це робилося навмисне, аби позбутись мене. Я маю колективне звернення багатьох моїх колег-викладачів, вони теж вважають мене гідним викладати у виші.
– Тоді зверніться до суду. Надто маючи на руках письмову підтримку професорсько-викладацького складу вашого навчального закладу. Якщо суд визнає рішення керівника вишу щодо вас незаконним, – ця ж судова інстанція зобов’яже ректора повернути вас до роботи й виплатити всі гроші, що їх виш вам заборгував за час вимушеного невиходу на роботу.
– А можна якось інакше, щоб не судитись?
– Тільки суд може вам допомогти. Я розумію: ви хотіли б, аби я зі свого міністерського кабінету задзвонив до Івано-Франківська і „по-дружньому порекомендував” ректорові негайно поновити вас на роботі. Я цим ніколи не займався, тож робити цього не буду й зараз. Мушу принагідно зауважити: оголошувати конкурс на заміщення вакантної посади професора або не оголошувати – це право ректора. А не обов’язок.
