Фольклорні поняття «живої» і «мертвої» води набувають реального значення. Нагадувати про те, якому ризику піддає себе сьогодні майже кожен українець, вживаючи воду з-під крана, необхідності немає. З медичної точки зору, функціонування людського організму, що складається приблизно на 70% з води, безпосередньо залежить від її якості. Протягом життя для повноцінного обміну речовин кожен з нас «прокачує» через себе близько 25 тонн «лікувальної вологи». У цьому значенні зв’язок між тривалістю життя і якістю питної води безперечний.
На жаль, у багатьох населених пунктах України і сьогодні вживають питну воду, яка на 100% не відповідає вимогам щодо хімскладу. Якщо говорити про окремі регіони, то відхилення аналогічної якості від норми у деяких випадках становить до 70 – 80%.
Нормативи, за якими сьогодні оцінюють якість води в Україні, вважаються архаїчними. Діють вони лише щодо 27 показників. І це при тому, що у Європі і навіть Росії аналогічні вимоги підсилено приблизно у 55 разів! Але однією з найбільш непростих проблем, з якою стикається зацікавлений споживач, є те, що у нього майже немає можливості одержати справжню інформацію про якість води, яку він п’є. Включаючи і бутильовану, перевіркою якої напередодні літнього оздоровчого періоду були зайняті відповідні державні структури.
Щодо живильної вологи, яка подається у міські та сільські водопровідні мережі, то її очищення від шкідливих домішок і знезаражування (фільтрації, хлорування тощо) потребують близько 90% поверхневих джерел. Очищення одержуваної з артсвердловин – до 30%. При цьому головним бичем різкого погіршення якості води після її очищення залишаються зношені водопровідні мережі. Видовище «нутрощів» сталевої водопровідної артерії, яка відслужила як мінімум 8 – 12 років, не для людей із слабкими нервами! У складі відкладень – солі важких металів, іржа, з’єднання кальцію, бактерії… Такі «добавки» до питної води можуть викликати найсерйозніші захворювання.
Багато років вода в Одесі вважалася практично непридатною для пиття у зв’язку з руйнуванням цілих ділянок водопроводів і регулярним потраплянням стічних вод до системи водопостачання. За останній період ситуація трохи вирівнялася. Однак змусити одесита випити сьогодні воду з крана, яка постачається з Дністра «Інфоксводоканалом», майже неможливо.
Вважається, що глибинна артезіанська вода перевершує за якістю ту, яка постачається з річок. І хоча в області налічується приблизно 5,4 тис. артсвердловин, п’ята частина з них потребує ремонту або тампонажу. Причому кількість безгоспних свердловин постійно зростає. У «Плані першочергових заходів щодо соціально-економічного розвитку м. Одеси та Одеської області» передбачено протягом 2010-2015 років забезпечити фінансування проведення ліквідаційного тампонажу безгосподарних свердловин в Одеській області.
П’ять років тому 54-тисячний Білгород-Дністровський відмовився від подачі води з Біляївського водоводу по підводному дюкеру через Дністровський лиман і перейшов на артезіанське водоспоживання. Тоді через зрослі борги по 3-4 доби місто не одержувало жодної краплі вологи.
– З Біляївського водоводу ми споживали майже 70% необхідної води, – розповідає начальник КП «Білгороддністровськводоканал» Олександр Дукач. – Проте у 2003-2004 роках міську владу серйозно насторожила наявність патогенних вірусів у дністровській воді. У підсумку зайнялися розробкою власних джерел.
Білгород-Дністровський пішов шляхом збільшення видобутку води з артсвердловин. Проте понад 40% свердловин, пробурених на території деяких підприємств, перебувають «у підвішеному» стані. Доступ до них закрито. Інші 34 працюють для потреб міста. Для збільшення добового дебету, якого місто ще потребує, влада має намір пробурити ще кілька свердловин, використовуючи для цього внутрішні фінансові резерви.
Учені не припиняють сперечатися, яке ж з водних джерел, поверхневе чи підземне, краще і безпечніше? Вода з річок і водоймищ, уразлива для зовнішніх забруднень, піддається ретельнішому очищенню. Чиста апріорі вода з артезіанських свердловин найчастіше грішить надлишком мінеральних включень.
Цілком перейшовши на чисту артезіанську воду, яка, за словами Білгород-Дністровського головного державного лікаря Володимира Олійника, лідиує в області за показником чистоти, білгороддністровці одержали іншу «жорстку» проблему.
– Нестандартні проби питної води за хімічними показниками мінералізації і сульфатів досягають 10%, – констатує Сергій Дмитрович Шаповал, завідувач санітарно-гігієнічного відділу Білгород-Дністровської міськСЕС. – Ці явища мають природний чинник. Вода, що добувається з глибини 200 метрів у районі Північного та Переможненського підйомів, насичена сірководнем. Вода Південного підйому – у межах норми. І хоча перед подачею до міської водогінної мережі водна маса перемішується, цього недостатньо. Для підвищення якості слід вживати необхідних заходів, зокрема споруджувати очисні споруди з фільтрами. До цього слід обов’язково кип’ятити воду перед вживанням або встановлювати у будинках і квартирах очисні фільтри. У зворотному випадку вода стане чинником ризику для людей, схильних до нирково-кам’яної хвороби.
– Ми посилено працюємо над проблемою ліквідації мінералізації, – підкреслює Олександр Дукач. – Але для цього потрібні значні кошти. На цьому етапі єдиним виходом із становища стане «зм’якшення» питної води самими жителями, а саме кип’ятіння або фільтрація. У цілому, на реалізацію проектів, спрямованих на поліпшення якості питної води в Україні у 2010 – 2012 рр., планується виділити близько мільярда доларів. Асигнування на відповідні пілотні проекти готові надати деякі міжнародні організації.
