Обласна програма дає результат
Серед пріоритетних обласних програм розвитку області діє й така, що спрямована на підтримку тваринницької галузі. Досвід її впровадження у Березовському районі яскраво підтверджує актуальність і результативність інвестування бюджетних коштів у відродження тваринництва.
Так, на умовах 50-відсоткової підтримки з бюджету області, агрофірма ім. М.О. Посмітного нещодавно придбала 190 телиць української червоно-рябої молочної породи. Це дало змогу відродити загублену свого часу в господарстві галузь і вселяє сподівання на її стрімке піднесення. Половина телиць вже дала приплід, який піде на подальше відтворення стада. Кожна племінна корова нині дає по 20 – 25 літрів молока за день. Від його реалізації щодня збільшуються обігові кошти агрофірми, міцніє економіка.
Але це не єдиний плюс обласної програми. Їх ще декілька, і усі вони не менш важливі. Найближчим часом агрофірма (на власні прибутки та з допомогою облбюджету) планує довести дійне стадо до 500 голів. Селяни при цьому отримають нові робочі місця. Інший плюс полягає в тому, що великотоварна тваринницька ферма потребує багато кормів, а це дозволяє найбільш ефективно розв’язати проблему сівозмін у рослинництві. Не секрет, що багатьох сільгоспвиробників, які перейшли виключно на рослинництво, нині лякає нове законодавство щодо дотримання грунтозахисних заходів. Завдяки відродженню тваринництва, відновлюється також можливість удобрювати поля органікою, а відповідно – зростатиме їх родючість, покращиться якість продукції, екологічна ситуація.
У районі, до речі, давно й успішно діють такі господарства, як ТОВ АФ «Маяк» і ПП «Чорногірське», в яких збереглося по 500 голів дійного стада. Ці господарства відомі міцною економікою і науково обґрунтованим замкненим циклом виробництва. На шлях розвитку тваринництва стають усе більше фермерів. Обласний бюджет їм також допомагає в цьому. ФГ «Імпульс», наприклад, за підтримки обласної програми придбало племінних свинок. Отже, цьому господарству у сівозміні тепер будуть обов’язково потрібні і багаторічні трави, і бобові, і інші кормові культури, які у сівозміні збагачують грунт азотом, поліпшують його структуру. І тут вже не треба нікого примушувати впроваджувати сівозміни. Адже той, хто займається тваринництвом, об’єктивно до сівозмін тяжіє.
Про важливість відродження тваринництва йшла мова на районному семінарі, проведеному головою РДА С.В. Кухтиком та начальником управління АПР С.В. Цапкаленком. Аграрії, присутні на нараді, висловили бажання розвивати цю галузь.
Олександр НЕБОГАТОВ,власкор. «Одеських вістей», Березівський район
А в перспективі – тваринницький комплекс
Вівчарство ніколи не було високорозвинутою галуззю аграрного сектору економіки Савранського району. Місцеві сільгосппідприємства завжди віддавали перевагу розведенню великої рогатої худоби, свиней, птиці. Нечасто зустрічаються вівці і в домашніх господарствах мешканців району. Та не виключено, що в недалекому майбутньому вівчарство стане повноправною складовою тваринницької галузі нашого краю.
Підставою для такого припущення служать діяльність та плани приватного підприємця з Саврані Миколи Ярового. Переважну частину раціону овець складає підножний корм. Разом з тим, ці тварини швидко набирають кондиційну вагу без застосування різноманітних добавок до корму. Тому баранина вважається чи не найбільш екологічно чистим продуктом харчування, внаслідок чого користується великим попитом. Хоча й має високу вартість.
Влітку минулого року було проведено відновлювальний ремонт одного з приміщень колишньої тваринницької ферми КСП «Світанок». Потому сюди завезли 850 овець приазовської, асканійської та каракульської порід. Для годівлі тварин у зимовий період савранський підприємець закупив сіно, сінаж, ячмінну та пшеничну солому.
Як відомо, будь-яка нова справа супроводжується труднощами. Не обминули проблеми і М. Ярового. З ряду причин, серед яких, зокрема, відсутність досвіду у вівчарській справі та суворі погодні умови зими, мав місце частковий падіж поголів’я. В той же час переважну кількість тварин вдалося зберегти. Навесні, аби мати власний запас кормів, Микола Яровий орендував кілька земельних ділянок загальною площею трохи більше 30 гектарів, які було засіяно багаторічними травами та засаджено кабаками.
Хоча взимку отара і зазнала втрат, загальна чисельність тварин за півроку зросла і збільшувалася далі. На початок травня поголів’я вже склало близько 1200 овець. Внаслідок цього з’явилася нова проблема. Пасовисько біля села Гетьманівки, на землях якого розмістилася вівчарня, стало замалим для такої великої отари, до того ж виникли незгоди з мешканцями села, які випасали тут своїх корів. Аби вирішити це проблемне питання, підприємець орендував тваринницьке приміщення на території Концебівської сільради, куди переселив частину поголів’я овець. Тож тепер місця на пасовищі вистачає і отарі, і череді.
Доглядають за вівцями одинадцять працівників. Вівчарі не лише випасають та годують тварин, а й доять і стрижуть їх. Микола Яровий, займаючись новою для себе справою, використовує поради та рекомендації як місцевих зоотехніків, так і фахівців з обласного центру. Значну допомогу вівчарам надають працівники районної державної служби ветеринарної медицини.
На цей час вівчарська ферма перебуває на етапі становлення, тож реалізації продукції поки що не було. Тварин доводять до кондиційної ваги. Першу партію овець на забій планується реалізувати в кінці літа – на початку осені. Тим часом М. Яровий веде пошук вигідних місць збуту м’ясної продукції. Також нині проводиться виготовлення бринзи, реалізація якої розпочнеться вже найближчим часом.
На жаль, на сьогодні виробництво шерсті не є рентабельним, тому стрижка овець здійснюється тільки з огляду на зоотехнічні вимоги.
Оскільки поголів’я значно зросло та зростатиме й надалі, то одного тваринницького приміщення вже недостатньо. В зв’язку з цим підприємець планує відремонтувати ще три будівлі колишньої колгоспної ферми. Для цього ведеться завезення необхідних будівельних матеріалів. Що ж стосується планів М. Ярового на перспективу, то вони не обмежуються лише розведенням овець. В наступному році підприємець має намір завезти поголів’я гусей і курей. Таким чином, через два-три роки, за задумом Миколи Ярового, тут має функціонувати чималий тваринницький комплекс, який постачатиме сировину для виробництва екологічно чистих продуктів харчування. Якщо цей бізнес-план втілиться в життя, то це стане позитивним моментом не тільки для самого підприємця, а й для району в цілому.
Сергій ОСАДЧУК, Савранський район
Як вода крізь сито
Аграрний експеримент, поставлений декількома господарствами Великомихайлівського району, полягає у завчасному внесенні у ґрунт рідких добрив.
Прихильники такого методу починають підживлення ще з осені, вносячи на кожен гектар приблизно по 50 кг нітроамофосу. Потім весною додають ще по 100 кг селітри. А через якийсь час – рідкі добрива. Після цього земля готова прийняти насіння. Але і сівба теж супроводжується внесенням у землю разом з насінням приблизно по 15 кг карбаміду, стимуляторів росту і мікроелементів.
– У цьому році посадили на 2 тисячі гектарів більше ріпаку, ніж пшениці. Але головне, що є всі передумови до хорошого врожаю, – вважає в.о. начальника Великомихайлівського райуправління агропромислового розвитку Віталій Миронов. Сприятливі погодні умови і народні прикмети аналогічні тим, які були у 2002 році. Тоді район зібрав у півтора раза більше за свою традиційну норму.
Погано, що за останні 5 років у статистики з'явилася мода підмінювати факт середньоарифметичними показниками з кожного двору. З другого боку, вносять сумбур і ті фермери, які, як кажуть, з урожаєм пролетіли, як граки. А на «гармані» – сільському токовищі клювати нема чого. Ці можуть, не червоніючи, подати дані про зібрані 5 центнерів з гектара. А скільки лежить у нього у засіках, перевіряти не полізеш. Існування такого підходу спотворює реальну картину врожайності. Упорядкувати процес установлення справжньої кількості зібраного зерна – завдання кожної сільради. І не завадило б призначити уповноважених осіб, які відповідали б за цей облік.
Повідомлення учених про необхідність вносити у ґрунт по півтонни добрив розвеселило сільських практиків, які заперечують огульний підхід до сільського господарства. Надлишок хімікатів може завдати шкоду рослині. А кожен паросток для селянина – як дитина, і треба бути чуйним, щоб довідатися, чого і скільки він хоче.
Тому фермери шкодують, що сучасне сільське господарство обійдено лабораторним аналізом того, де землі потрібно більше фосфору, де азоту. Кидати у землю добриво, відміряючи його кількість на око, або виходячи з того обсягу, який вдалося придбати за кошти, явно суперечить європейській раціональності. Коли ж і ми доростемо до такого моніторингу?
– Слід було б заручитися також рекомендаціями, яке насіння підходить до ґрунтів і мікроклімату конкретного посівного сектору, – погоджується В. Миронов.
І пояснює комерційний бік питання. Так, наприклад, насіння соняшнику коштує від 20 до 160 тис. гривень за одну тонну. Але за невідповідних умов і дорогі сорти можуть дати погані сходи, а прибуток від проданого врожаю навіть не окупить витратну частину.
Фермерів рятує великий досвід. Тому вони тримаються без дотацій непохитно, як бійці в окопах. Об’єднавшись в асоціацію, вони пристосувалися замість рекламованих кредитів позичати у фізичних осіб і повертати з меншими відсотками, ніж банківські 33%. Так, хоч і зі скрипом, але економічна вигода є. І минулорічні 12 млн гривень прибутку у такому дотаційному районі, як Великомихайлівський, – величина чимала. Тільки чи довго господарі зможуть протриматися за таких умов? Насамперед, це залежить від ціни на зерно. Вона ж, на жаль, як і правила ринкової гри на аграрному ринку, занадто часто змінюється залежно від трансформації влади.
Держава нібито б і давала гроші на підтримку, але фермери їх і брати не хочуть. Тому що, наприклад, зараз солярку пообіцяли і взяли плату наперед. А в підсумку ні грошей, ні палива для тракторів. І господарі ідуть на парадоксальні для підприємців дії, коли погоджуються купувати «дизельку» дорожче, але не мати справи з держструктурами.
Отже, поки що панує дідівський метод. 25 центнерів з гектара він гарантує. А шанси на більше стікати, як вода крізь сито.
Стас Владов
